Авторський сайт Олександра Коротка

На своїй сторінці у Facebook Олександр Коротко опублікував відгук на вірш поетеси Лейли Дмитрієвої. 

Ось, що написав автор: 

“Хочу поділитися з вами віршем, який я щойно прочитав на сторінці поетеси Лейли Дмитрієвої, і тим враженням, яке він справив на мене. Я був не просто здивований, я був приголомшений. Перед тим як показати вам цей вірш я наведу вам кілька рядків, які я залишив у коментарі у Лейли під цим віршем.

“… Наче сестри милосердя,
Стояли темні двори.”

Я переконаний, що під цими двома рядками, не просто із задоволенням, а з гордістю підписався б кожен великий поет. А таких рядків у вас хоч греблю гати. Ви геніально марнотратні.
І ще, коли я читаю вашу поезію, то ніяк не зрозумію, яке століття надворі.

* * *

Ніби пливли ми в безмовності
По тротуарах міських,
Невидимі палили нас блискавки,
А сніг був білим і сирим.
Наче сестри милосердя,
Стояли темні двори.
Дерева – армією порятунку,
Кивали нам, поки ми йшли.
Наче невидимок часу,
Нас винесло хвилею вибуховою,
Туди, де іржаві рослини,
І нафта живиться землею.
По зебрі, олійними фарбами,
Ми це місто впізнаємо –
Що воно гордовите і неласкаве,
І те, що ми ще живемо.
Минуло сто років, сто років розтануло,
Як танула б уся Антарктика,
Корсет залізний з околиці –
Кругом дикунство і практика.
Тут наливають, там чекають жінок,
Яких видно з дороги,
У своїх коротких хакі-френчах,
У кашкетах, у чоботях і в боді…
З тобою ми переглянулися
І завернули на захід сонця –
Там над річкою воно тягнулося,
Лимонно-червоною, слизькою кулею.
І одразу стало фіолетово,
Наче ми потрапили в сад,
І в снігових грудках гнулися гілки всі,
І час рухався назад.
Марнотрати тимчасової обителі,
По льоду пускалися в entrechat,
Не балерини, але – любителі,
Витончено падали в сніги,
П’янчуги слідом нам озиралися,
Сміялися мерзенно – ну й що?
Ми все одно собою залишимося,
Смішні дівчатка в розстебнутих пальто! “