* * *
Туманів тривoжна
печаль
ховає від злих
сторонніх очей
наших облич
воскових
музей.
Шкода,
що у час цей
нам бракує і слів,
і фраз,
Кожен народ має свій
Колізей.
Не осуди.
Разом рушаймо
в путь!
Все поряд,
все починається
за садом
зірок:
міста, мов привиди,
тендітні статуетки
днів ( все вдрУзки).
І жодних віз
не треба.
Чом забарився ти?
Кидай монетки,
я бачу – ти не хочеш
вертатися
сюди.
Так це дарма.
Ми залишаємося
тут.
І з нами зостаються
не памʼятники мрій,
а Сльози-айсберги,
які не тануть з болю.
Переклад – Ольга Ільчук
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…