Равлики днів,
наївні й безпорадні,
сполохані, що затаїли
помсту
на тлі декорації сонця
з посинілими губами.
І це літо,
холодне й дощове,
з твоїми виколотими очима,
сину.
Ось ніч ізрання.
Блукають у пітьмі
сомнамбулами голоси медсестер,
а ось і швидкоплинне рукостискання
вітру,
що увірвався у прочинене вікно
твоєї палати
дізнатися, як ти там.
Така війна.
Не питай, чому так.
Ніхто тобі не відповість.
Лиш довгі, повні відчаю
й надії
погляди матерів,
застиглі на пів дорозі
між життям і небом,
гріють твою
понівечену душу.
⠀
(Переклад на українську мову Ольги Ільчук)
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…
Надія обирає тих, хто вже перестав її чекати. Бо саме вони здатні подарувати її іншим.…
Пісня на вірш Олександра Коротко. Матеріали використані у відео із відкритого ресурсу www.war.ukraine.ua
* * * Колісниці ангельських сліз вже четвертий рік котяться з вершини наших сердец на…
Слова бузкові –що райські ку́щі,і трунки терпіння –гіркі з садів,квітучішв помині,й долоні чужівже гартують ножі,й…