Авторський сайт Олександра Коротка

Равлики днів,
наївні й безпорадні,
сполохані, що затаїли
помсту
на тлі декорації сонця
з посинілими губами.
І це літо,
холодне й дощове,
з твоїми виколотими очима,
сину.
Ось ніч ізрання.
Блукають у пітьмі
сомнамбулами голоси медсестер,
а ось і швидкоплинне рукостискання
вітру,
що увірвався у прочинене вікно
твоєї палати
дізнатися, як ти там.
Така війна.
Не питай, чому так.
Ніхто тобі не відповість.
Лиш довгі, повні відчаю
й надії
погляди матерів,
застиглі на пів дорозі
між життям і небом,
гріють твою
понівечену душу.
⠀
(Переклад на українську мову Ольги Ільчук)