Непізнаним будь,
дорога — батіг,
кого не вернути —
того не відспівати.
Життя — зал
очікувань,
зібрався народ.
Весна впала
зоряним пилом —
ти ждеш відбуття
в невідомий край.
Терпінням,
терпінням
випробуй себе.
По зошитам нотним
проноситься вітер,
а птахи щебечуть
немов малі діти.
Зупинки прощальні,
погляди близьких,
ми — сонечко Боже,
що прагне летіти.
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…