Навіть віддаючи належне графічній багатозначності (рук – рук) назви, я б не вважав його вдалим. Така назва швидше для американського трилера, а не для книги віршів. Тим більше, що перед нами справжня книга і справжня поезія. І не зовсім звичайна.
Ці вірші не піддаються переказу, їх не можна аналізувати, описувати, оцінювати – їх слід просто читати, повільно і обережно входити в їх складний, в чомусь загадковий світ, я б навіть замінив слово «входити» на більш точне «блукати».
П’ятикнижжя Мойсея записано в синагогальній Торі у вигляді свитку – ні розділових знаків, ні просвітів між словами немає (суцільний текст, як в давньоруських літописах), рядки розташовуються один під іншим, так що читати можна по горизонталі, по вертикалі, по діагоналі і навіть квадратно -гніздовим способом. Це дає як би додатковий вимір для священного тексту, примножує до нескінченності невичерпність його смислів.
Звісно, самий високоорганізований поетичний текст не може зрівнятися з Книгою Книг. Але … Є принцип, і талановитому художнику важко встояти перед спокусою скористатися цим принципом.
Свого часу Малларме зробив спробу (він витратив на це останній десяток років свого життя) створити Книгу (з великої літери) саме з таким змістом, що знаходиться в безперервному русі, як «рухливі кільця змії», щоб читач, відмовившись від прямонаправленного, лінійного читання, міг одночасно читати з початку, з кінця, з середини, сторінки книги могли вільно мінятися місцями, так що весь час виникали б нові комбінації і поєднання смислів, створювалася своєрідна герменевтична спіраль.
Мені здалося, що книга Коротка будується саме за таким принципом. Тут найчастіше зустрічається слово «час» (однорядковий вірш “Приходит время, и всё теряет смысл”, стор. 29). Поет бунтує проти Молоха часу, який пожирає нашу історію і нас самих:
Напрасно время заковало в цепи,
в свой бессознательный приют,
блистательное прошлое, его великолепье,
и ныне нам империи поют.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Отдай блаженному рассудку край надежды.
свершилось. Ты услышал зов.
Будь терпелив. Пришла пора, но прежде
сорви с неверия блуждающий покров.
(стр. 54)
Але він розуміє, що ми змушені приймати і приймати невідворотність і неминучість часу:
…И когда слово прикоснулось
к своей сути и зазвонил колокол,
совершенно опустошённое время
вернулось из будущего и поселилось
на окраине памяти.
(стр. 167).
Вся ця книга, я вважаю, – немов якийсь незримий лабіринт часу. Це циклічний текст, що йде по колу, не має ні початку, ні кінця і може тривати скільки завгодно. Борхесівський сад розбіжних стежок. Узорчаста канва часів, які зближуються, розгалужуються, перехрещуються, створюючи численні варіанти змісту і абсолютно неймовірну за своїм багатством та різноманітністю гаму настроїв. Ця поезія звільняє нас від банальності звичайного часу, повертаючи до біблійної самотності блудного сина, що не має надії на повернення.
Тільки мандри, блукання в лабіринті, що не має центру, бо центр – це відсутність гри і різноманітності, смерть натхнення, а натхнення для нашого поета – це «религия слова» (стор. 84), це мовчання геніїв і небесних сфер, як в приголомшливому вірші «Стравинскому» (стор. 79).
Незвичайність цієї книги і в її стилістиці, в несподіванці самої мови. Поет недвозначно заявляє:
И на паперти
старых изношенных слов
не ищи себе места…
(стр. 107).
Своєрідним індикатором багатства і глибини художнього тексту дуже часто може служити його переклад (зрозуміло, конгеніальний!) На іншу мову.
У цьому легко переконатися на прикладах перекладів на російську мову бодлеровских «Квітів зла» (різні поети пропонують свою інтерпретацію найбільш знаменитих віршів), поезії Т. С. Еліота в перекладах Андрія Сергєєва або «Дон Кіхота» Сервантеса, подарованого українському читачеві Миколою Лукашем.
Я познайомився з низкою віршів А. Коротка українською мовою. Враження приголомшуюче. Здавалося б, для мене в моїй рідній мові немає таємниць, я знаю його можливості, мені відкриті його багатства. І раптом — абсолютно незвичайні словосполучення, нові слова, розкутість виразів, химерні арабески думок.
Настільки несподівана алхімія слова можлива лише тоді, коли мова поезії стикається з чимось особливим в мові іншого. В даному випадку це відбулося при спробі передати поетичний текст А. Коротка засобами моєї рідної мови (переклад Б. Чіпа).
Я читав вірші А. Коротка на спаді літа, входячи повільно в осінь і зиму. І вірші теж входили в мене повільно і таємниче, як поезія дзен.
Загорелое лето.
Добрые и тихие воспоминания.
Откуда столько воздуха и света во мне…