Авторський сайт Олександра Коротка

ЦЕЙ ДИВНИЙ ОДЕСЬКИЙ СВІТ…

«Бера і Огірок» українського письменника Олександра Коротка — книжка малої прози, яка сьогодні здобуває особливу значущість в аспекті концепту «м’якої сили» А. Еткінда. У 2023 р. видання побачило світ в англійському перекладі в Лондоні у видавництві «Glagoslav Publications» (замовити книжку можна на сайті видавництва: https://glagoslav.com/shop/bera-and- cucumber-by-alexander-korotko/).

«Бера і Огірок» — книжка оповідань, головним героєм яким доцільно визначити одеське буття. Він представлений особливою мовою, властивою саме цьому місту, а також особливою психологією, що виявляє етичні цінності й розкриває антропологічний вимір маленької людини. Одеський простір в оповіданнях цієї збірки репрезентовано в категоріях Іншості.

Сьогодні в контексті повномасштабного вторгнення Одеса стала одним із символів української незламності: місто, яке довгий час перебувало в дискурсі впливів російської (імперської, радянської) політики, в парадигмі «Південної пальміри» (Санкт‐Петербург — Північна Пальміра), сьогодні стало об’єктом військових атак і ракетних обстрілів, що забрали життя в багатьох людей. На тлі такого вияву незламності, що демонструє Одеса, книжка «Бера і Огірок» репрезентує особливий екзистенційний вимір міста, що реалізується в поведінці персонажів, у їхньому мовленні, в зображенні краєвидів тощо. Йдеться про Іншість як визначальний маркер такої ідентичності: дивна мова (перекладач М. Пурсґлав обрав у англійському перекладі химерну мову, яка є художньо створеним конструктом), незвичні герої, які ніби не мають особливо виразних характерів, проте постають тими, хто зберігає пам’ять і традиції.

Одеса в книжці показана як місто традиції, і це не тра‐ диція Російської імперії, а традиція маленьких спільнот, які мають різну ґенезу, проте які об’єднані спільним бажанням витворити комфортний ойкуменічний простір, який існує не в парадигмі агресії, війни, заздрості. Люди тут живуть із відчуттям готовності до‐ допомагати одне одному, причому не акцентуючи на цьому. В оповіданнях показано дискурс дозвілля й побуту, де немає місця героїчному, де немає високої амплітуди в змінах психоемоційних станів, немає надмірності й показовості, немає фальшу та манірності. Водночас саме такий простір видається доцільним описати в координатах антропогенної реальності, коли суб’єкт (людина) не протистоїть об’єкту (природі), а перебуває з ним у голі стичних відносинах.

Саме такими показані персонажі оповідань у збірці «Бера і Огірок»: вони з’єднані зі світом моря, з пляжами й одеськими двориками, які постають продовженням їх ідентичності. Ідентичність персонажів збірки не вичерпується антропологічним, а розпросторює себе в загальних обрисах спільноти, у вимірах одеських ландшафтів і моря, що постає виразним маркером одеського дискурсу (образ моря в експресіоністський спосіб винесено на обкладинку англійського перекладу, який опубліковано в Лондоні восени 2023 р.).

Одеська ідентичність у книжці представлена як ідентичність, яка експлікує себе в бажанні сформувати невидимі форми взаємної підтримки, виявляючи себе в радості від зовнішнього світу, в єдності з Іншими. Щоденний плин речей передбачає стабільний вияв радості до світу. Одесити — люди, яка переймаються дрібницями, проте саме з цим дрібниць і формується найважливіше: любов між персонажами, довіра, здатність насолоджуватися світом як простором добра, гармонії та щастя. Концепт щастя буквально розлитий у самій природі: житті персонажів перетинається з морем, їх світ доповнюється стихіями й енергіями, що йдуть від сонця й моря. Важливим концептом у книжці постає концепт радості: якщо ти вмієш цінувати інших, ти радіти‐ меш просто від спілкування з ними, бо кожний є унікальним. І спілкування персонажів між собою дає можливість наповнитися унікальною енергією іншого. У книжці реалізована особлива філософія радості від кожної прожитої хвилини (античний концепт «цінуй кожну мить життя»). Крім того, в опові‐ даннях в особливий спосіб представлено ніцшеанську філософію «вічного по‐ вернення». 

Персонажі ніби перебувають в одвічному просторі, який замкнений, проте не є обмеженим у плані вияву духу. Безкінечність людського єства позначена духовним зв’язком персонажів зі світом природи. З цього виникає уявлення про одвічний колообіг енергії у світі, перетікання усіх в усе. Персонажі справді часом видаються вкрай подібними: вони ніби проекції одне одного, постійно доповнюють одне одного.

О. Коротко створив образ «маленької людини», яка, проте, аж ніяк не є типом «маленької людини», що традиційно репрезентований у російській літературі. Персонажі цієї книжки — архетипні аніми й анімуси, які живуть в енергіях любові й радості від усвідомлення, що їхній світ безпечний і гармонійний. Саме в такій парадигмі доцільно схарактеризувати психологію одеських персонажів, котрі розповідають читачам різні історії. Світ, зображений у книжці, є світом стабільності й умиротвореності. 

Тож представлений простір миру, гармонії, затишку й щастя протистоїть дискурсу війни, у який сьогодні змушена увійти Одеса, героїчно змагаючись за своє право бути в ціннісному бутті українського світу й протистоячи тим, хто прагнув протягом століть вписати одеський дискурс у парадигму російського імперського дискурсу.