***
Повертаюсь додому,
як на південь колись,
це вже сьомий мій день,
сни провісні збулись.
Чорним вороном день
під дашком моїм спить,
в небо глянув бузок
й гірко плаче щомить.
На порозі весна,
кроків згублена тінь,
сонце втратило глузд
в тісноті хмаровинь.
Дім, що вглух в тишині, –
мій останній вокзал,
він про мене забув,
він мене не впізнав.
Я побачив сумні
очі, сповнені сліз,
і звучало в мені:
дім цей смертю поріс.
Переклад Ольги Ільчук
Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…
У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…