Від довгих роздумів, від тиші навкруги,
стає незатишно і вогко,
і несподівано, поволі, з’являється раптово
тінь чи те, що залишилося від тебе самого,
і заселяється в твоїй власній
квартирі.
Місто, мов “Титанік”, лягає
на дно,
і в це тимчасове житло
аморфним поглядом глядить вікно,
яке ще вчора побило захід
аж до крові.
Вулиці, мов стадо баранів,
розбрелися хто куди,
чую, марширують гордовито алеї,
і повільно, по-єзуїтськи, з-під крана вода
точить розум, мене не жаліє.
На землю падає неживий сонячний промінь,
зацькованим звіром вітер виє і виє.
Все горініж. І над головою хмари
неприбраних постелей, які і прибирать не варто.
Переклад Інни Дукерт.
Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…
У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…