Від довгих роздумів, від тиші навкруги,
стає незатишно і вогко,
і несподівано, поволі, з’являється раптово
тінь чи те, що залишилося від тебе самого,
і заселяється в твоїй власній
квартирі.
Місто, мов “Титанік”, лягає
на дно,
і в це тимчасове житло
аморфним поглядом глядить вікно,
яке ще вчора побило захід
аж до крові.
Вулиці, мов стадо баранів,
розбрелися хто куди,
чую, марширують гордовито алеї,
і повільно, по-єзуїтськи, з-під крана вода
точить розум, мене не жаліє.
На землю падає неживий сонячний промінь,
зацькованим звіром вітер виє і виє.
Все горініж. І над головою хмари
неприбраних постелей, які і прибирать не варто.
Переклад Інни Дукерт.
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…
Надія обирає тих, хто вже перестав її чекати. Бо саме вони здатні подарувати її іншим.…
Пісня на вірш Олександра Коротко. Матеріали використані у відео із відкритого ресурсу www.war.ukraine.ua
* * * Колісниці ангельських сліз вже четвертий рік котяться з вершини наших сердец на…
Слова бузкові –що райські ку́щі,і трунки терпіння –гіркі з садів,квітучішв помині,й долоні чужівже гартують ножі,й…