Авторський сайт Олександра Коротка

Від довгих роздумів, від тиші навкруги,
стає незатишно і вогко,
і несподівано, поволі, з’являється раптово
тінь чи те, що залишилося від тебе самого,
і заселяється в твоїй власній
квартирі.
Місто, мов “Титанік”, лягає
на дно,
і в це тимчасове житло
аморфним поглядом глядить вікно,
яке ще вчора побило захід
аж до крові.
Вулиці, мов стадо баранів,
розбрелися хто куди,
чую, марширують гордовито алеї,
і повільно, по-єзуїтськи, з-під крана вода
точить розум, мене не жаліє.
На землю падає неживий сонячний промінь,
зацькованим звіром вітер виє і виє.
Все горініж. І над головою хмари
неприбраних постелей, які і прибирать не варто.

Переклад Інни Дукерт.