Від довгих роздумів, від тиші навкруги,
стає незатишно і вогко,
і несподівано, поволі, з’являється раптово
тінь чи те, що залишилося від тебе самого,
і заселяється в твоїй власній
квартирі.
Місто, мов “Титанік”, лягає
на дно,
і в це тимчасове житло
аморфним поглядом глядить вікно,
яке ще вчора побило захід
аж до крові.
Вулиці, мов стадо баранів,
розбрелися хто куди,
чую, марширують гордовито алеї,
і повільно, по-єзуїтськи, з-під крана вода
точить розум, мене не жаліє.
На землю падає неживий сонячний промінь,
зацькованим звіром вітер виє і виє.
Все горініж. І над головою хмари
неприбраних постелей, які і прибирать не варто.
Переклад Інни Дукерт.
*** Мені снилися твої очі - острови самотності в океані людських страждань і розстріляних впритул …
Дмитро Дроздовський, редактор всеукраїнського літературного журнала “Всесвіт” поділився записом круглого столу, де зокрема йшлося про…
Допокипишномовитьніч,сутніснемирнотане,розчиняється, зникаєу безхмарномуповітріжиттєдайногонебуття.На вершиніповні горить,не згасає зіркатвоїх мерехтливихвід щастясліз. Переклад Інни Дукерт.
*** Дитинство - квітковий пил, часу сад в'яне, степ очікувань, полин, вітер на скрипці грає.…
*** Місто останнє, останньої зорі. Канікули радості. Роки сумнівів, роки мовчання. Ти ніччю прочитаною жебрачиш…