Посилання на вірш “Давай поділимо навпіл…”
Цей вірш — тиха, але глибока спроба розділити не просто побут чи минуле, а спільно пережите життя. У ньому немає високого пафосу — тільки внутрішній жест ніжності: «давай поділимо навпіл», як рівноцінне прийняття втрати, любові, часу.
Вражає, як природно автор поєднує матеріальне з нематеріальним: мотлох спогадів, відкрите вікно, келих гіркого вина — це не просто предмети, а провідники до пам’яті, до лісу внутрішніх асоціацій.
Останні рядки — поетичний пік: дощ, що лине у снах, мов стишений нічний струмок, — це образ не тільки пам’яті, а й продовження внутрішнього діалогу після тиші. Це музика тиші, де почуття не виголошуються, а просто течуть.
Цей вірш — про зрілість серця, яке вміє не володіти, а ділити. Не забирати, а залишати… разом.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…