Посилання на вірш “Давай поділимо навпіл…”
Цей вірш — тиха, але глибока спроба розділити не просто побут чи минуле, а спільно пережите життя. У ньому немає високого пафосу — тільки внутрішній жест ніжності: «давай поділимо навпіл», як рівноцінне прийняття втрати, любові, часу.
Вражає, як природно автор поєднує матеріальне з нематеріальним: мотлох спогадів, відкрите вікно, келих гіркого вина — це не просто предмети, а провідники до пам’яті, до лісу внутрішніх асоціацій.
Останні рядки — поетичний пік: дощ, що лине у снах, мов стишений нічний струмок, — це образ не тільки пам’яті, а й продовження внутрішнього діалогу після тиші. Це музика тиші, де почуття не виголошуються, а просто течуть.
Цей вірш — про зрілість серця, яке вміє не володіти, а ділити. Не забирати, а залишати… разом.
* * * Смертельно-блідий місяць, відходить тінь кохання. І силует твоїх останніх слів губиться в…
*** В житті є такі ночі з довгими безмовними коридорами безсоння, коли ти йдеш протяжними…
*** Зніміть з неба декорацію сонця над нашою війною. Розкрийте вени нічних сирен, тривогою виснажених.…
* * * Непогода життя. У вуличній тисняві днів блукає вбивча пригода часу. А…
* * * Відроджуйтесь, люди, для любові земної і країни моєї. Повертайтесь люди. …