Посилання на вірш “Давай поділимо навпіл…”
Цей вірш — тиха, але глибока спроба розділити не просто побут чи минуле, а спільно пережите життя. У ньому немає високого пафосу — тільки внутрішній жест ніжності: «давай поділимо навпіл», як рівноцінне прийняття втрати, любові, часу.
Вражає, як природно автор поєднує матеріальне з нематеріальним: мотлох спогадів, відкрите вікно, келих гіркого вина — це не просто предмети, а провідники до пам’яті, до лісу внутрішніх асоціацій.
Останні рядки — поетичний пік: дощ, що лине у снах, мов стишений нічний струмок, — це образ не тільки пам’яті, а й продовження внутрішнього діалогу після тиші. Це музика тиші, де почуття не виголошуються, а просто течуть.
Цей вірш — про зрілість серця, яке вміє не володіти, а ділити. Не забирати, а залишати… разом.
* * * Сухотною була зима в останній рік війни. І день, схожий на…
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…