Червоні голоси –
стогони
неприкаянного
відлуння.
Чорна смуга,
немов стріла
встромляється
у серце століття.
І роки
згорають дотла,
бісівська йде
потіха.
Бачиш,
під ногами
Земля
без жодної
людини.
І в небі
залишилася
тільки одна
зірка,
і навіть вона
горить не завжди.
«Стус» Олександра Коротка: п’ятимовне видання поеми у Glagoslav Publications У видавництві Glagoslav Publications представлено п’ятимовне…
В одній із моїх книг, присвячених поезії в один рядок, а саме «ТРАНСКРИПЦІЯ ДУМКИ», що…
* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…