Червоні голоси –
стогони
неприкаянного
відлуння.
Чорна смуга,
немов стріла
встромляється
у серце століття.
І роки
згорають дотла,
бісівська йде
потіха.
Бачиш,
під ногами
Земля
без жодної
людини.
І в небі
залишилася
тільки одна
зірка,
і навіть вона
горить не завжди.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…