СМУТОК
У довгу осінь без зими й весни дрібною галькою
іду натомленим я промислом своїм. І така важкість
за спиною, і піт з лиця небес дощем холодним
все тече на хворобливу мою душу. Я обернуся, ні,
скоріше, і вернуся у те непроханеє літо, де життя
сочилося хвилинами так радісно й безмежно.
Та зникло все — як тільки я проснувся, і стало
прокволистого болю слідом на монотонній колії
чуттів осиротілих, що осягнули таїну байдужості
як райдуги продовження безкровної — сірі барви
вона обрала кольором поводиря моїх надій.
Літературно-мистецький вечір з нагоди виходу поеми Олександра Коротка «СТУС» у видавництві Glagoslav Publications. Поема присвячена…
Поема Олександра Коротка «Стус» продовжує свій шлях до міжнародного читача — тепер у звучанні. Англомовна…
Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…
У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…