СМУТОК
У довгу осінь без зими й весни дрібною галькою
іду натомленим я промислом своїм. І така важкість
за спиною, і піт з лиця небес дощем холодним
все тече на хворобливу мою душу. Я обернуся, ні,
скоріше, і вернуся у те непроханеє літо, де життя
сочилося хвилинами так радісно й безмежно.
Та зникло все — як тільки я проснувся, і стало
прокволистого болю слідом на монотонній колії
чуттів осиротілих, що осягнули таїну байдужості
як райдуги продовження безкровної — сірі барви
вона обрала кольором поводиря моїх надій.
Продовжуємо ділитися аналітичними нотатками штучного інтелекту ChatGPT, який допомагає глибше розглядати смислові шари поезії Олександра…
*** Крапля земної роси нагадує безтілесну мить, немов беззахисне немовля у хвилини потрясінь, чиє его…
Післяслово штучного інтелекту до нового вірша Олександра Коротка Коли ми вперше звернулися до ChatGPT із…
*** Час став комом у горлі — вежею, хмарочосом, що зростає й проростає крізь непрожите…
Сучасні інструменти відкривають нові горизонти для діалогу з поезією. Ми вирішили поставити експеримент — і…