СМУТОК
У довгу осінь без зими й весни дрібною галькою
іду натомленим я промислом своїм. І така важкість
за спиною, і піт з лиця небес дощем холодним
все тече на хворобливу мою душу. Я обернуся, ні,
скоріше, і вернуся у те непроханеє літо, де життя
сочилося хвилинами так радісно й безмежно.
Та зникло все — як тільки я проснувся, і стало
прокволистого болю слідом на монотонній колії
чуттів осиротілих, що осягнули таїну байдужості
як райдуги продовження безкровної — сірі барви
вона обрала кольором поводиря моїх надій.
* * * На одну зиму менше. На одну війну більше. Поминальна чекає весна. І…
Острівних днів загублені адреси і океани снів глибокі, як непритомність розіп'ятого похапцем бузку. Йде Війна…
Живіть у будинкахвеликих літерв портах і бухтахочей коханих,ходітьна виставитиші,адже помахвій –це в театрі життяпремʼєра. Переклад…
*** Хочеться крикнути з відчаю на все горло, щосили в бік далекого й близького Заходу:…
*** Як можеш ти співатиці слована піку слави,невже не бачиш ти,що в них розстріляновсі наші…