Авторський сайт Олександра Коротка

РОЗЛУКА 

Із рук тремтливих перемін, не завойованих —

насталих, береш ти вірчу грамоту розлук,

заслужених тобою, і тоді вже смисл того,

що відбулося, втрачається, і символи, мов

велети, як голіафи днів, знаходять у майбутньому

не шану й не Давида, а тінь свою лишень,

і жертва ця з покорою, що самоті властива,

дає себе топтати і перемогу славити над

відображенням безликим своїх несправджених

оман. Інерцією з’яв життя диктує послух,

і думати-гадати уже лінь, пора в думках

прощатись, прожити іншу тиху яву і друзям,

тим, яких давно нема, можливість дати

без голосу співати, у два голоси, й підспівувати

їх просити, оскільки їхні мрії в них забрали,

та не свавіллям чи диктатом вишніх сил, а мрії

образом, видінням, що шугає, але не в морі

снів, а сновидінь байдужих на рівні розплющених

очей з зіниць нічною охолодою, що й досі кличуть

в лабіринти, де вирок для зневіри звіщає

не відлуння, а покоління долі на тих картах,

що мічені дощами злитих сліз.