РОЗЛУКА
Із рук тремтливих перемін, не завойованих —
насталих, береш ти вірчу грамоту розлук,
заслужених тобою, і тоді вже смисл того,
що відбулося, втрачається, і символи, мов
велети, як голіафи днів, знаходять у майбутньому
не шану й не Давида, а тінь свою лишень,
і жертва ця з покорою, що самоті властива,
дає себе топтати і перемогу славити над
відображенням безликим своїх несправджених
оман. Інерцією з’яв життя диктує послух,
і думати-гадати уже лінь, пора в думках
прощатись, прожити іншу тиху яву і друзям,
тим, яких давно нема, можливість дати
без голосу співати, у два голоси, й підспівувати
їх просити, оскільки їхні мрії в них забрали,
та не свавіллям чи диктатом вишніх сил, а мрії
образом, видінням, що шугає, але не в морі
снів, а сновидінь байдужих на рівні розплющених
очей з зіниць нічною охолодою, що й досі кличуть
в лабіринти, де вирок для зневіри звіщає
не відлуння, а покоління долі на тих картах,
що мічені дощами злитих сліз.
У розділі «Твори / Есе» з’явився новий текст автора — «Як зробити так, щоб душа,…
Як зробити так, щоб душа, не впоравшись із сьогоденням, не покинула нас передчасно і повернулася…
*** Вартова служба лишає нас сна в клітці мертвий папуга — співай. Я з усмішкою…
*** Не лише Ангелам, а й нам іноді перепадають крихти зірок зі столу світостворіння.
*** Казіно весни. Рулетка місяця. Ставить на чорне ніч. Догорає любові огарок. Випадає гріховне —…
*** Мамо, твої очі обвуглені від сліз, вони подібні до руїн життєвого світла, і кровоточать…