СОН
Сон, нічна родимка, що живе поза тілом, велемовних буднів. Пророчі знаки,каральна експедиція заговорених символів і страхів, павук, що плете павутину колишніх діянь. Адже душі теж потрібен відпочинок і піднесення до Нього, — так віднаходить таємницю ніч, а сон по мавзолею тіла бродить забальзамованим минулим, вчорашнім днем, слухняною паузою, покірною примарою на службі диявольських начал. Невіра мучить сонце, місяць лише тінь, його подоба, небілосніжний смуток, і тунель часу веде в світанок з бездоріжжя пам’яті, туги і сновидінь.
Схаменіться, спиніть реальності неіснуючий експрес, світанок вже назвався зупинкою кінцевою, епохою повернення до долі, і рівнодення це зустрічається на обрії дня і ночі, про щось говорить із добром та злом, і, наче рефері, розводить по кутках, і борсаються вони, і просять зустрічі, але поєдинок попереду, душа повернулася, пора і нам вже братися до справ, нехай земних, але таких піднесених і дивних у прикордонній смузі цій.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…