ТУГА
Дорога повернення, спокійний постскриптум
думок недописаних і почуттів, стежкою стелеться
ген за зими видноколо, де у дослівнику невимовно
тяжких прочувань, як в обладунках вагань, я по сходах
униз пробираюсь в підвалля дорідної втоми.
І горою із льоду, і грудкою снігу після мрії моєї
усіх воскресінь сумним понеділком вростає
моїх острахів марний каприз. В Срібний вік
я в’їжджаю поколінь серебром на коні вороному
вічним вершником свого ж таки пильнування.
За вікном уже ніч, німа правда натомлених дій.
Відпочинь, до землі притулись, в ній завжди
джерело б’є життя, і коли ти чуттєвий цей світ
зможеш визнати і зрозуміти, що давно він не твій,
не гніви материнськеє лоно любові
жаданням останнім.
У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…