ТУГА
Дорога повернення, спокійний постскриптум
думок недописаних і почуттів, стежкою стелеться
ген за зими видноколо, де у дослівнику невимовно
тяжких прочувань, як в обладунках вагань, я по сходах
униз пробираюсь в підвалля дорідної втоми.
І горою із льоду, і грудкою снігу після мрії моєї
усіх воскресінь сумним понеділком вростає
моїх острахів марний каприз. В Срібний вік
я в’їжджаю поколінь серебром на коні вороному
вічним вершником свого ж таки пильнування.
За вікном уже ніч, німа правда натомлених дій.
Відпочинь, до землі притулись, в ній завжди
джерело б’є життя, і коли ти чуттєвий цей світ
зможеш визнати і зрозуміти, що давно він не твій,
не гніви материнськеє лоно любові
жаданням останнім.
* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…
*** Хто пояснить мені, чому ми всі - живі і мертви - опинились під руїнами …
*** Однокімнатні ночі. Ось і стали ми змужнілими. Постаріли наші діти, і світанки посивіли. Наші…
* * * Смертельно-блідий місяць, відходить тінь кохання. І силует твоїх останніх слів губиться в…