ТУГА
Дорога повернення, спокійний постскриптум
думок недописаних і почуттів, стежкою стелеться
ген за зими видноколо, де у дослівнику невимовно
тяжких прочувань, як в обладунках вагань, я по сходах
униз пробираюсь в підвалля дорідної втоми.
І горою із льоду, і грудкою снігу після мрії моєї
усіх воскресінь сумним понеділком вростає
моїх острахів марний каприз. В Срібний вік
я в’їжджаю поколінь серебром на коні вороному
вічним вершником свого ж таки пильнування.
За вікном уже ніч, німа правда натомлених дій.
Відпочинь, до землі притулись, в ній завжди
джерело б’є життя, і коли ти чуттєвий цей світ
зможеш визнати і зрозуміти, що давно він не твій,
не гніви материнськеє лоно любові
жаданням останнім.
* * * Непогода життя. У вуличній тисняві днів блукає вбивча пригода часу. А…
* * * Відроджуйтесь, люди, для любові земної і країни моєї. Повертайтесь люди. …
Сонце зими - ніжне й безпристрасне, відчужене від наших болів і страждань. Що з…
*** Казино війни. З-за спини, вдалині маячить горизонт, схожий на картини шаленого Далі. Дивись -…
* * * Сухотною була зима в останній рік війни. І день, схожий на…