Авторський сайт Олександра Коротка

ТУГА

Дорога повернення, спокійний постскриптум

думок недописаних і почуттів, стежкою стелеться

ген за зими видноколо, де у дослівнику невимовно

тяжких прочувань, як в обладунках вагань, я по сходах

униз пробираюсь в підвалля дорідної втоми.

І горою із льоду, і грудкою снігу після мрії моєї

усіх воскресінь сумним понеділком вростає

моїх острахів марний каприз. В Срібний вік

я в’їжджаю поколінь серебром на коні вороному

вічним вершником свого ж таки пильнування.

За вікном уже ніч, німа правда натомлених дій.

Відпочинь, до землі притулись, в ній завжди

джерело б’є життя, і коли ти чуттєвий цей світ

зможеш визнати і зрозуміти, що давно він не твій,

не гніви материнськеє лоно любові

жаданням останнім.