ТУГА
Дорога повернення, спокійний постскриптум
думок недописаних і почуттів, стежкою стелеться
ген за зими видноколо, де у дослівнику невимовно
тяжких прочувань, як в обладунках вагань, я по сходах
униз пробираюсь в підвалля дорідної втоми.
І горою із льоду, і грудкою снігу після мрії моєї
усіх воскресінь сумним понеділком вростає
моїх острахів марний каприз. В Срібний вік
я в’їжджаю поколінь серебром на коні вороному
вічним вершником свого ж таки пильнування.
За вікном уже ніч, німа правда натомлених дій.
Відпочинь, до землі притулись, в ній завжди
джерело б’є життя, і коли ти чуттєвий цей світ
зможеш визнати і зрозуміти, що давно він не твій,
не гніви материнськеє лоно любові
жаданням останнім.
*** Хочеться крикнути з відчаю на все горло, щосили в бік далекого й близького Заходу:…
*** Як можеш ти співатиці слована піку слави,невже не бачиш ти,що в них розстріляновсі наші…
* * * Туманів тривoжна печаль ховає від злих сторонніх очей наших облич воскових музей. …