ТУГА
Дорога повернення, спокійний постскриптум
думок недописаних і почуттів, стежкою стелеться
ген за зими видноколо, де у дослівнику невимовно
тяжких прочувань, як в обладунках вагань, я по сходах
униз пробираюсь в підвалля дорідної втоми.
І горою із льоду, і грудкою снігу після мрії моєї
усіх воскресінь сумним понеділком вростає
моїх острахів марний каприз. В Срібний вік
я в’їжджаю поколінь серебром на коні вороному
вічним вершником свого ж таки пильнування.
За вікном уже ніч, німа правда натомлених дій.
Відпочинь, до землі притулись, в ній завжди
джерело б’є життя, і коли ти чуттєвий цей світ
зможеш визнати і зрозуміти, що давно він не твій,
не гніви материнськеє лоно любові
жаданням останнім.
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…
Надія обирає тих, хто вже перестав її чекати. Бо саме вони здатні подарувати її іншим.…
Пісня на вірш Олександра Коротко. Матеріали використані у відео із відкритого ресурсу www.war.ukraine.ua
* * * Колісниці ангельських сліз вже четвертий рік котяться з вершини наших сердец на…
Слова бузкові –що райські ку́щі,і трунки терпіння –гіркі з садів,квітучішв помині,й долоні чужівже гартують ножі,й…