НУДЬГА
За лаштунками неба довгождане життя осягає
і блаженство, і суть. Тільки вітер і дощ, наче
маси народні, гуляють, не дають ні заснуть,
ні прокинутись в осені серця і віри. Дайте вийти
із кола безнадійних звитяг, відпустіть душу ночі
на волю. І тягар зустрічань я не можу нести вже
в цій хащі славетній по алеї свого безгоміння.
До самотності йду я, що занурена в царські розкоші
неземного, небесного спадку. Крапля крові на ймення
Хвилина розливається морем безкраїм, до міських
берегів, де у зграї збиваються прочування людей,
не біжать уже хвилі застиглі, і на пінистих ребрах
скелин торжествує вчорашнєє дійство, сон лякливий
маленької пічки, наче яблуні квіт на жарин бойовищі.
У цій клітці зізнань знов стає до життя півпримарною
явою обвуглена правда.
* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…
*** Хто пояснить мені, чому ми всі - живі і мертви - опинились під руїнами …
*** Однокімнатні ночі. Ось і стали ми змужнілими. Постаріли наші діти, і світанки посивіли. Наші…
* * * Смертельно-блідий місяць, відходить тінь кохання. І силует твоїх останніх слів губиться в…
*** В житті є такі ночі з довгими безмовними коридорами безсоння, коли ти йдеш протяжними…