Авторський сайт Олександра Коротка

НУДЬГА 

За лаштунками неба довгождане життя осягає

і блаженство, і суть. Тільки вітер і дощ, наче

маси народні, гуляють, не дають ні заснуть,

ні прокинутись в осені серця і віри. Дайте вийти

із кола безнадійних звитяг, відпустіть душу ночі

на волю. І тягар зустрічань я не можу нести вже

в цій хащі славетній по алеї свого безгоміння.

До самотності йду я, що занурена в царські розкоші

неземного, небесного спадку. Крапля крові на ймення

Хвилина розливається морем безкраїм, до міських

берегів, де у зграї збиваються прочування людей,

не біжать уже хвилі застиглі, і на пінистих ребрах

скелин торжествує вчорашнєє дійство, сон лякливий

маленької пічки, наче яблуні квіт на жарин бойовищі.

У цій клітці зізнань знов стає до життя півпримарною

явою обвуглена правда.