Авторський сайт Олександра Коротка

ЙОСЕФ І ЯКОВ
п о е м а


Пролог

Народ ви жорстоковитий, але Я вас вивів
з Єгипту, і якби не Моше, за гріхи
ваші Я стер би вас з лиця землі, але Я введу
вас до землі обітованої, що тече молоком
і медом, за гріхи чужих народів,
а не за праведність твою, Іц Ісраель.
Аврааму, Іцхаку і Яакову Я слово дав, вони
послужать колісницею Мені, а вам порукою,
що збудеться Моє передбачення.


1
Яким провидчим чуттям, прозрінням, вірою
треба володіти, щоб сина, не улюбленого іншими
синами, від серця старечого відірвати
і до братів на заклання послати, випивши всю чашу
гіркоти з втратами, з небесними дарами! Що знав
Йосейф про свій шлях, про зірки, про долю пророка,
про Яакова батька, про Біньяміна, молодшого брата,
про віщий сон, про заздрість гордовитих братів,
про тишу, що прокинулася до терміну, якій належить
терновою горіти і не згоріти у вогні? Йосейф
йшов дорогою прямою, накресленою Творцем
в пустелі, не знав він, що буде попереду, та це
ні до чого, на те є Божа воля. Над ним ширяли
ангели, і небо дбало про славного сина.
Невже все влаштовано без нас, а нам лише роздані
незіграні ролі? Все рухається до фіналу,
і брати зраділи, побачивши його першими. «Ось
наш розумник іде, – сказав один з них, – позбавимо
його і духу, і свободи». І голод у Кнаанані, і Єгипет
ще так були далеко, що до розплати залишалися
не дні, не місяці, а роки.

2
Йосейф не знав, хто заступився за нього, але не вбили,
ось він у ямі, намагається зрозуміти, як так сталося,
що його життя не варте й копійки. Образи не було,
інше почуття, незрозуміле, в ньому тепліло,
він думав про Авраама, який випробування пройшов,
і вірою сповнювалася душа Йосейфа, він відчував,
що сон, який братам він з наївності розповів,
не просто збудеться і втілиться, а життя змінить
і братів, і його, і Яакова батька. Тепер залишилося лише
дочекатися, коли Господь пошле порятунок і біди
закінчаться, і тінь втоми земної спаде з його
прекрасного обличчя. Спасіння було поруч, до Єгипту
йшов караван, навантажений дорогим товаром,
і брати мовчазно вирішили гріх на душу не брати
і запропонували купцям Йосейфа. Вони недовго
торгувалися і по руках ударили, і разом з ним
вирушили в дорогу, адже неблизький шлях чекав
Йосейфу і його снам. У кожного свій шлях: Йосейфу –
в Єгипет, а братам – до батька Яакова розповісти про біду,
що, мовляв, сталося так – Йосейфа загризли звірі,
і на доказ сорочку показати в крові козеняти,
і горе це обрушити на голову батька, і роки колами
на воді візьмуть в кільце живе пророка Яакова,
його безсонні очі.

3
І бачив Яаков серед білого дня дні чорні, але Яаков
не нарікав, звертався до Всевишнього. Він хотів вірити,
що це знак, не Божа кара за гріхи, а таємне
знамення, але час не лікував рану, він згадував
улюблену Рахіль, і голос згори ледь чутно шепотів:
«Йосейф живий», і Яаков, мучений нічними
шелестами вітру, випробовував терпіння душі, картав
себе за слабкість духу Яааков, за червону сорочку,
яку Йосейфу пошив, за синів рабинь, і Леї
і Рахель, за їх нестримну лють, що зростала день
від дня. Здавалося наважденьем минуле, коли
Лавану він за Рахіль служити вирішив, коли боровся
з ангелом Ейсава і переміг, і прохання відпустити
його він прислухався. Яаков розумів, що без Йосефа
пробита прогалина в його коліні на майбутні часи,
і цей гріх – під стать гріху Адама, і з цим його
душа ніяк змиритися не могла. Так він втратив
в одну мить пророчого дару, спокійної старості
і сну, і тінь його огорнула, тривожна, непрохідна
для серця імла. Але треба було жити, не просто жити,
а вірити, не просто вірити, а повною вірою дорожити,
любити Всевишнього, вчитися не для себе, а для Нього,
по-дитячому чисто, натхненно, таємні сумніви
вигнати з серця бідного геть і Господу служити.
Яаков зробив цей крок, адже за Авраамом і Іцхаком
його душа стояла незмінно.

4
У хвилини скоєння гріха не страшний гріх, але те,
що доведеться випробувати попереду, – страшніше за Пекло.
І брати занурювалися в Пекло, і час, як дерево,
стояло в тиші і чекало бурі, і гримнув грім,
і тінь відчаю кричала: «Йосейф, брате, не йди!»
Але було пізно, на те й Пекло, там всі слова згорають,
гинуть у порочному пекельному вогні. І билося метеликом
серце Йосейфа, налякане розставанням,
і відстань здавалася вічністю непрохідною,
тонула в похмурих водах Нілу, сходив світанок
Єгипетською маркою долі Йосеїфа, і всі старання
душі самовіддано він спрямовував до Творця,
молитва додавала сил. Він повертався до снів
пророчим, позбавленим вигадки і термінів,
він розумів, що у Творця – ключі до розгадки таємниці
буття, а він лише черв’як, породження земного пороху,
і в прах повернеться, але душа його не була самотня,
і судилося їй приліпитися до Творця, і волю
виконати Його, і за собою закрити земні двері.

Над скорботною душею Яакова ширяли ангели і звістку
йому несли на крилах вітру, і торкалися важких,
сумних думок, і зароджували зерна сумнівів,
і проростала віра, і забирала його в захмарні дали,
він бачив крізь задимлене скло страждань
Йосейфа в небесній висоті.

5
А що Йосейф? У чужій країні, серед чужих
людей. Бог помилував і дав притулок у Потіфара,
охоронця Паро, і владу над домом як
випробування. Невже мало одного, не нам вирішувати,
не в наших силах передбачити, яка доля
приготувала йому і як наповниться його душа
священним громом. Йосейф молодий і красивий,
Йосейф кучері завиває під пильним оком віри,
і ось дружина, володарка Потіфара, вже
змією вповзає в майбутній хід подій, і життя
Йосейфа відтепер висить на волосині, а дух його летить
в Божественні сфери, краї, де життя, інше життя,
живе під проводом святих відкриттів,
на те душа, їй наказано Превічним оберігати
обраних, зберігати мовчання і чекати, коли
настане година, блаженна година, і тлінний світ
вона покине, і грішну земну плоть. Ну а поки
біжи, Йосейф, від спокуси, від чар зрадницьких,
гордовитих. Хто знає, чи вдасться уникнути
відплати непроханої любові і гнів долі
перебороти? На жаль, так не буває в світі, де все
в підступності колінопреклоненні тоне і отрута змії
так боляче серце ранить, і час луною кличе
на допомогу віддзеркалення сліпого вітру, поплічників
його, але зліпок, дух голосу батька, дарує Йосейфу
порятунок від погоні

6
У темниці час зупинився, затаївся і чекав,
коли Творець призначить термін і відчинить перед
Йосейфом ворота в’язниці, і виведе його з підземелля
на Божий світ, і до Фараона відведе, в його покої.
Вже розгадані сни міністрів, і пекаря, і виночерпія,
адже сни від Бога, а ключ до розгадки Всесильний дав
своєму улюбленцю Йосейфу на виконання задуманих
знамень. І знову сни-напасті, на цей раз вони
турбують, долають Фараона, і немає розгадки їм,
жерці безсилі, безглуздо шукати відповідь
серед людей, поки Творець не скаже, в чиїй владі
заспокоїти дух царя, і Б-г сказав: «Йосейфа кликайте», –
сказав вустами виночерпія, той повинувався і згадав
про Йосефа, коли син Яакова прислужував у темниці
їм. І ось Йосейф вже перед повелителем країни
і так сказав: «Всі сни від Бога, і що Творець задумав,
то й здійснить Він у призначений час, і в снах
про це він Фараону говорить. Великий голод чекають
Єгипет і Кнаанан». І був призначений Йосейф рятівником
Єгипту, щоб сни його збулися в ім’я майбутніх часів.





7
Йосейф мученик, спаситель, Йосейф цар,
правитель, Творцем він удостоєний пророчого дару,
і перстень отримав з рук володаря Єгипту,
Фараона. Відтепер ніхто з вірних підданих країни
не міг ступити і кроку без веління Йосейфа.
Йосейф мріяв про владу, і ось він на вершині слави,
так думали його заздрісники, і злостивці, і судді.
А що Йосейф? Він знав, що в призначенні його перст
Божий, і помисли його читали ангели і приносили їх
до Престолу Слави, і було радісно Творцю. Душа
Йосейфа жила інакше, він думав про Яакова батька, про братів,
про свої сни, яким судилося збутися, а значить,
і брати, і Яаков повинні зійти в Галут, в Єгипет,
і з Єгипту почнеться спасіння не тільки дванадцяти
колін Яакова, але і народу іудейського. Ну а поки
він чекав, коли вони прийдуть до нього, не жадав помсти,
а їхнього спасіння. О, як він тужив за Яаковом батьком,
про молодшого брата Беньяміна! Ними рухала любов
і віра в своє призначення.
Що може бути більш виснажливим за очікування?
Нав’язлива думка про майбутню зустріч,
та й сумніви долали Йосейфа, невже він такий
праведний і безгрішний він, що сни, які кочують
у його свідомості, як бедуїни по пустелі такими
довгими ночами, повернуться разом з братами
з Кнаанана, і, як снопи, схиляться в поклоні
перед ним, і стануть реальністю, плоттю життя, а слідом
за ними прийде Яаков – пророк, батько, глава
колена, і рід їх стане частиною, долею іудейського
народу? І були ці дні сповнені тривоги і мук,
і ось в один із днів душа Йосефа запитала:
«А чому ти не надсилаєш звістку батькові, адже
від Єгипту до Хеврона всього шість днів шляху,
не більше того, чого ти чекаєш, чого ти зволікаєш?» –
«Я не можу, – у сум’ятті Йосейф відповідав, – інакше
сни, послані Б-гом, не збудуться, і хід подій
порушиться, і цей гріх Творець мені не пробачить».
Душа затихла, погодилася, але тяжкість каменем
лягла на серце правителя Єгипту.



9
Влада нещадна, і перстень, як символ її
початку, отриманий Йосейфом з рук розпещених
підступного і мстивого Фараона – лише
відгомін, зліпок, тінь колишніх перемог, коли
на трон безжалісний сходить його величність
невідворотний голод. Порожніють вулиці і замикають
коло відчаю базари галасливі і площі, дичавіє
час, і думки зовсім вже іншого штибу
вриваються в оселі і грабують радісні і сповнені
надії дні праздні, і тріумфує очікування
смерті, так ніби схудлих сім корів – сім
знедолених непоправних років з Фараонових
небесних снів виходять з Нілу, і поїдають сите,
порочне і вседозволене життя. Два роки голоду
вже минули, а попереду ще п’ять років відчаю
і потрясінь. Так де ж брати? Йосейф чекає їх
з дня на день, і вартові всіх десяти воріт,   
що ведуть до Єгипту, записують кожного, хто входить
в це місто страшне за хлібом, а хліб указом
Фараона один лише чоловік за покликом неба
продає, і ця людина – Йосейф, пророк, провидець,
вершитель їх доль на землі. Передчуття
переповнює сина Яакова, він знає, він бачить
духовним зором, що брати вже на підступах
до Єгипту, адже голод залізна рука торкнулася
Кнаанана в повній мірі, і нікому не сховатися,
не сховатися – порятунок у країні, де царює
великомученик і праведник Йосейф.


10
Отже, збулося те, що мало збутися, і ось
всі десять братів, як Яаков наказав, увійшли
в Єгипет, і кожен у свої з десяти воріт, щоб
не привернути уваги ні красою, ні силою,
дарованими їм батьком, і матір’ю, і Б-гом.
Йосейф чекає, його сповістили, він знає, що
наближається година зустрічі, година зустрічі неминуча.
Він закриває всі сховища з зерном, одне
лише залишає для братів, щоб у них не було
бажання, вибору піти іншим шляхом, але чи знає
Йосейф, що рухає братами і що приховували
вони від Яакова батька? Не тільки голод в Кнаанані
привів їх до Єгипту, каяття за страшний гріх –
ось таємниця, яку вони, як тяжкий тягар, несуть
в собі. Адже проданий ними був Йосейф в країну,
в яку вони і волею долі, і провидінням
увійшли, бажаючи спокутувати свій страшний гріх
і викупити Йосефа з рабства за будь-яку ціну.
Йосейфу лише належить дізнатися про це, а хліб
насущний – тільки хліб, він може комком у горлі
стати, коли душа знайти собі не може місця.
І ось палац Йосейфа гуде як вулик, адже десять
незнайомців, за чутками, кажуть, з Кнаанана
прийшли до Йосейфа, ні, не прийшли, їх привели,
щоб з дозволу правителя свій голод вгамувати
і хліб страждань закупити. Йосейф братів впізнає,
але як йому себе не видати, адже сльози гіркоти
і щастя назовні просяться, ще не час дати волю
їм? Він дивиться на збентежених братів, їм не впізнати
його ніяк, він був без бороди в свої сімнадцять років,
коли вони його продали в єгипетське рабство, і все ж
він боявся їх, адже вони були не просто братами,
а главами, родоначальниками десяти колін.


11
Обличчя Йосейфа, як маска, як склеп емоцій,
в якому він ховає бурхливі пристрасті, вони, як
хвилі, несуть на берег спогадів страждання
минулих років. Йосейф цар, мудрець, провидець,
Йосейф людина, породження земного пороху,
і важко його піднесеній душі взяти верх над
прозою життя, отруєною зрадою братів.
Все в минулому, він розуміє, і сили для прощення
дає любов, але плоть, її тваринна душа, палає
полум’ям, і кров вирує, бурлить і обурюється,
і жадає справедливості небес, хвилини ці вічності
під стать, сили йдуть, як пісок між пальців,
але образ Яакова батька крізь пелену пристрастей
виникає перед ним, він бачить, як Яаков перемагає
ангела Ейсава, так ніби не Яаков, а він, Йосейф,
бореться, і перемагає злі сили, і до братів
повертається, розкайшись у гріховних
думках своїх. А брати, передчуваючи недобре,
друг до друга туляться, і в коло стають, і чекають,
що скаже цар Єгипетський, і що він задумав.
Шимон і лютий Леві готові до бою, їм
не вперше, Йосейф знає, що їм удвох під силу
зруйнувати місто і вбити його.

12
Мовчання Йосейф порушує за правом сильного,
адже він же цар, вони ж – його полонені, і долі
їх у його руках. «Ви – підглядачі, лазутчики, і наготу
землі прийшли ви виглянути, і кожен з вас
увійшов в одні з десяти воріт, з добром так люди
мирні не входять, так входять в Пекло, і ви в Пеклі,
адже ви ж брати кровні, то хто ж ви, навіщо
ви прийшли і звідки?» – «З Кнаанана ми прийшли
купити їстівного, підступний, страшний голод
покрив землі простори, наші малюки гинуть,
і старець наш батько велів спуститися нам до Єгипту
і принести їстівного. Нас дванадцять братів,
з батьком залишився молодший, а брат його зник, і ми
прийшли знайти його і визволити з рабства». –
«Ось я і кажу, ви, доглядачі, прийшли з поганим
наміром». – Йосейф входить у роль і різко
Шимона обриває: «Не вірю вам, дивлюся я в кубок
свій ворожильний і бачу, як двоє з вас Шехем,
велике місто, винищили». І брати Шимон, Леві
переглянулися, і страх і жах охопили їхні душі,
відплата за брата Йосейфа прийшла, і гріх їх
кров’ю доведеться спокутувати. Сатан виголошує промову,
а брати стоять над прірвою, і ворота Геїна перед
ними розчинив, не дарма Йосейф їм сказав, що не
в Єгипет, а в Пекло вони спустилися. Всі десять братів
розуміли, що пізно вони розкаялися, і, мабуть,
так вирішив Господь, що тільки смерть врятує, і час
настав час молитися і чекати, коли їхні душі піднесуться
до Престолу Слави, де суд їх чекає, щоб
побачити горне світло. Йосейф відчував, ще
мить – і сльози струмком покотяться, і знімуть маску
з його обличчя, і брати зрозуміють, що це брат їх кровний,
жива плоть батька, і по його очах побачать, що він давно
пробачив їх гріх, і не вони, а наш Творець вирішив
розпоряджатися їхніми долями і зробив так, щоб
Йосейф до їх вигнання в Єгипет став царем і врятував
і братів, і Яакова батька, а також весь народ, якому
вигнання чекає на двісті десять довгих років.


13
Раптом в одну мить все змінилося, і брати, такі
близькі, дивилися на царя, їм було незрозуміло,
як так сталося, що страх зник, а цар як цар,
сидів у своїй гордовитий царській позі, розпитував
Шимона про Біньяміна, молодшого брата, про праведника
їх батька, і не було ні жалю, ні співчуття
ні в голосі його, ні в жестах, але повітря, ось загадка
буття, торкався своїм подихом їхніх облич, і віяло
невідомо звідки і теплотою, і єдністю сердець,
втомлених від страждань і розлук. Йосейф, як ніхто
з братів був сп’янілий присутністю інших начал,
давно забутих ним, він знав, що ці почуття відомі
йому, вони дрімали в його серці, поки він жив поза
батьківщини, поза домом батька, і ось вони прокинулися,
і оживили дух його, і брати, не знаючи, хто перед ними,
раптом усвідомили велич не царської влади, а силу
провидіння Творця. Йосейф стримався і вимовив:
«Вам належить мені довести, що ви не спостерігачі
і не шпигуни, нехай буде так, як я сказав, один
з вас, і вибір на Шимона впав». І тут же на очах
братів, щоб розлучити його з Леві, щоб не сталося
раптом біди, його під варту взяли слуги і відвели
його в темницю. Йосейф продовжував, ніби
нічого не сталося: «Отже, поки ви з молодшим
братом Біньяміном не повернетеся знову до Єгипту,
не змити ганьби вам і хліба більше не бачити,
тож поспішіть додому, а поки що мої
слуги наповнять ваші торби добірним хлібом
за срібло, яке з Кнаанана ви привезли. 


14
До чого готувався Йосейф стільки років і чекав, коли
настане година цієї зустрічі, – здійснилося. Шимон
у в’язниці, а брати на шляху до батька, їхні торби повні
зерна, ще не знають брати, що слуги Йосейфа
Шимона випустили з темниці, і братам повернули
за настановою царя їх срібло, що привезли вони
до Єгипту в оплату за зерно. «Навіщо ти це зробив?
Так треба», – сказав Йосейф і був виправданий у своїх
очах вчинками такими. «Йосейф!» – «Ось я». –
«Чи не простіше відкритися братам і послати
вози за Беньяміном і батьком?» – «Хто говорить
зі мною, адже я один?» – «Ти не один, тобі, пророку,
не знати це? А я, що я? Всього лише тінь Творця.
Я породження Його, як усі, що живуть під небом,
я спокусник, живе втілення чорних сил,
комусь же треба виконувати роботу брудну таку». –
«То ти Сатана? Як я міг відразу твій образ не впізнати!» –
«Не сумуй, з людьми буває по-різному.
Так, я Сатана, і великої честі удостоєний стояти перед
тобою в непроглядній пітьмі і розбурхувати твої сумніви». –
«Їх немає». – «Та ти глибше зазирни у свої непрохані
думки». – «Невже тобі відомі мої потаємні
тривоги?» – «А ти як думав? Інакше я б не стояв
перед тобою зараз. Я живий, поки живуть гріхи людські.
А людина, що людина? Вона від народження слабка, і я
харчуюся його гріхами і спокушаю, як можу, – такий
мій дар і таке моє призначення, така місія
моя. У кожного своя доля, і я не виняток,
я на долю не скаржуся і не нарікаю. Творцю видніше,
які ролі на сцені життя нам судилося зіграти
і надихнутися ними, і удостоїтися оплесків,
а може, і любові Творця». – «Я визнаю і твою логіку,
і міркування, але ти мене зі шляху не зможеш збити,
пророчі сни – мої бачення, в них задум Його,
і я їх повинен втілити, адже я, як і ти, Сатана,
не маю права вибирати, коли диктує нам наші вчинки
Творець Всесильний».


15
Сатана зник. То він був чи не був? Але тяжкість,
як туман густий, непрохідний, лягла на серце.
Йосейф не міг собі пояснити свою жорстокість
до братів, він розумів, що вчинити інакше не міг,
а може, зовсім не Сатан, а совість в образі його
мучила душу, а може, причиною була влада,
яка його природу змінила, нехай ненадовго,
але все ж, адже віра і вседозволеність правителя
несумісні. Пора покаятися, і він молився
несамовито і натхненно, і в цю годину його душа
до витоків віри поверталася, йому здавалося, він
прощений, але година молитви – не година життя буденного
і настільки рутинного, що місця не залишається для справ
духовних і тоне не тільки плоть, але і душа
у вирі земних і ницих турбот. Йосейф
знав, що тільки в духовному світі лежить спасіння,
але цей скарб не для нього, але хіба він винен,
що опинився в Єгипті грішному на роки, на роки.
О, якби все повернути! Він згадав рідний дім
і дні, коли з батьком вивчав основи віри, і, як
джерело, була його душа – і чиста, і свята, але Б-г
йому іншу долю обрав, у випробування свій скульптор,
він ліпить душу і підносить її до чертогів гірських,
і цей шлях він день за днем проходить з муками
і муками – посланцями Пекла. Він згадав
про Шимона і випустив його на волю з темниці,
Шимон не розумів, що відбувається, він думав
про батька, про братів і про Біньяміна. А що ж брати?
Вони йшли мовчки і навіть не дивилися один на одного.
Шимон у в’язниці, в ув’язненні, Йосейф проданий ними
у рабство, і як батькові їм пояснити, що Біньяміна
їм наказано в Єгипет відвести, інакше від голоду помруть
вони, їхні домочадці і малюки? День наближався
до заходу, вони розбили табір і приготувалися до ночівлі,
і Леві побачив у торбі срібло, яке він ніс
до Єгипту в оплату за зерно, і жах охопив його, і торби
братів також були набиті сріблом, яке
повернулося до них як покарання за скоєний гріх.


16
Яків, роздираний очікуванням і розлукою, чекав,
коли повернуться з Єгипту сини, адже голод
в Кнаанані не щадив ні праведних, ні грішних.
Яаков шукав порятунку в світанку, щоб молитвою
душу окропити і до Всесильного закликати про допомогу
і осяяння, він чекав ці хвилини, як манну небесну
будуть чекати в пустелі його нащадки, і Божий промисел
явився, він удостоївся його, Яаков побачив, що він
і сини його – джерело, передвісник, прообраз майбутніх
подій. Невже за двісті десять довгих років народ
мій знайде притулок в Єгипті? Єгипет – Пекло, Єгипет –
падіння духовного вершина, йому відкрилася ця
таємниця в пророчому баченні, і це був той дар
передбачення, який на крилах майбутніх часів
не час приніс, що час? Всього лише
прописна істина розлуки, але таємниця і містична
правда відкрили свої двері перед ним, і він увійшов
і знання знайшов. А час йшов, випробовував душу,
хвилини сочилися дощовими краплями страждань.
Недобре передчував Яаков, але він боявся собі
зізнатися в непоправному, не знав він, чи живий Йосейф
чи мертвий, боявся він злякати надію, яка
тулилася в глибоких схованках його душі. І якщо ще
з одним із синів станеться щось недобре, то ця звістка
зведе його в могилу, він ці думки відганяв, як вітер хмари,
але серце, немов дикий, хижий звір з очима
червоними, полювало за ним і в снах мучило його душу.
Він задавав собі питання: невже він настільки грішний,
що біди не тільки роки, але і дні його згубили?
«Яаков!» – «Ось я». – «Не забувай, ти праведник,
і думки твої повинні не в страху перебувати, а ти
зі своєю душею зобов’язаний думати про Творця, адже ти ж
вірою живеш, забудь про біди і присвяти всього себе
Творцю, адже Я ж створив вас, і Мені чи не знати
твої страждання. Ти пам’ятаєш, як ти боровся з ангелом
Ейсава і як ти переміг його? Невже ти зміг би подвиг
цей подвиг, якби не було Мене з тобою?»


17
Небесний день і чудеса небесні, коли душа
пророка, її джерело, витає не в нижньому світі, а десь
поруч, біля Творця, то вимога до неї зовсім інша –
інші почесті і покарання, і кари небесної вже
страшиться не тільки Яаков, але і сини. І ось
прийшла відплата сріблом за скоєний гріх,
адже в рабство Йосефа продали не Сатана, не ангели,
а діти не просто Яакова батька пророка, а праотця
всього народу іудейського, і з цим їм доведеться жити,
і що вони розкажуть батькові, коли повернуться з Єгипту?
І ось вони переступили поріг рідного дому, і перед
ними постав, як хмара, як грім, Яаков, в його
очах вони читали такий біль, що життя їх у хвилини
була страшнішою за Пекло. Яаков мовчки обвів їхні обличчя
байдужим поглядом, потім побачив торби, повні
зерна і срібла, і відсторонено, ніби його не було
його серед них, а тільки голос, як грім небесний,
раптом перетворився на блискавку, на сталевий меч,
і вразив їхні душі, і градом слів обрушився на них:
«А де Шимон, і чому серед вас я його не бачу?»
А за спиною у Яаакова стояв не Біньямін, а його тінь,
яка в передчутті недоброго тремтіла і знаходила
у словах пророка інші імена, інші значення, які
змінять буденний хід на все життя, що залишилося.
Мовчання Леві порушив: «Шимон в Єгипті, в темниці,
у дворі правителя, а в наших сумках срібло». –
«Я бачу», – з докором у голосі сказав Яаков, і продовжував
Леві: «І ми не знаємо, що з ним робити, воно повернулося
до нас загадковим шляхом», – і далі трохи приглушеним
голосом додав: «Правитель Біньяміна чекає,
щоб відвести від нас підозри і переконатися, що ми
не шпигуни і приїжджали до Єгипту тільки за зерном,
і не було іншого наміру у нас». Він зробив паузу і чекав,
коли розверзнеться земля і безодня його погубить у своїх
обіймах, але сталося диво, і він залишився в заціпенінні
стояти, так ніби перетворився на стовп соляний,
подібно до дружини Лота.

18
Яаков дивувався, адже біди, як з рогу достатку,
обрушилися на його сиву голову, немов
небесне військо злих сил з висот невидимих
на землю грішну спустилося, щоб знищити його і душу
спопелити, позбавивши її і синів його прийдешніх днів
і світу вічного, де перебували святі праведники
Авраам і його син Іцхак. Життя в очікуванні застигло
мовчазним, і ніби підмінили і Яакова батька,
і синів його, і світ безрадісний знайшов кінцевий
сенс, закладений Творцем. Яакову часом здавалося,
що час зупинився, випарувався і його немає серед
живих людей, лише дух його знайшов мирську плоть
і снами заповнив порожнечу, те місце в Кнаанані,
де колись він жив, де радість була нескінченною,
поки виховував він своїх синів, дванадцять майбутніх
колін з іудейського народу. Невже перерветься
животворящої життя нитка і рід його вичерпається, як вода
у колодязях? Яаков знає наперед, що так станеться,
коли Міріам, сестра Аарона і Моше, помре в пустелі,
і таємниця велика, незбагненна, як хмара, огорнула
його, і він блукав у темряві, в лабіринтах майбутніх
подій. Невже в одну мить Творець позбавив його
і дару пророчого, і радості земної? Йосипа
з ним немає, Шимон ховається в ув’язненні, з дня на день
і Біньяміна, сина старості його, в Єгипет відведуть,
і він залишиться один на цьому білому чорному світі.
«Ні, Беньяміна я не віддам, інакше мені уготований
шлях один – в могилу, і я не в силах буду виконати
призначення Творця». – «Про кого ти?» – «Про синів
своїх. Хто тут зі мною розмовляє? Тут немає нікого
нікого, так з ким же все-таки я говорю?» – «З його
величністю і полководцем злих сил». – «Так це ти ,
Сатана, прийшов мучити мої тривоги і сумніви?
Тобі душі моєї я не віддам!» – «Але це не тобі
вирішувати». – «Що хочеш, забирай» – «Я хід подій,
передбачений Творцем, не в силах змінити.
Я лише породження Його, і весь я в Його владі, тобі
допомогти, на жаль, я не можу. Я покликаний творити зло, і тому
я тут, і не суди мене ти суворо».

19
А Беньямін, що Беньямін, не міг втішити він батька,
він бачив, як страждає Яаков, як бореться в ньому
дух тривоги за синів, за майбутні покоління.
Він розумів, що старші брати його в Єгипет заберуть,
інакше голод здолає їхню родину, зітре з лиця
землі їх рід, і в ув’язненні залишиться Шимон,
і не повернеться Йосейф до Кнаанану, де йому призначено
Творцем служити йому, дотримуватися статутів і заповідей
Його, які Іцхак і Авраам залишили батькові, нерівний
час, доведеться готуватися до вигнання в Єгипет на довгі
роки, про це йому розповів Яааков в один із днів
своїх пророчих, коли у видінні йому відкрилася
таємниця майбутніх подій і те, що чекає їх попереду.
Він часто згадував Йосефа, і сльози смутку текли
по блідому обличчю і заспокоювали душу, він вірив,
що Йосеф живий, і ця віра була сильнішою за надію,
і допомагала жити, він відчував, що Яаков теж
сподівається на диво і чекає, коли воно здійсниться,
і Яаков, хранитель віри, Йосейфа притисне до грудей
і відновить відсутню ланку, і коло надії,
віри і любові замкнеться. Йому так не вистачало брата
і матері Рахель, він сиротою ріс, і цю рану Яаков
не в силах був своєю любов’ю залікувати. Він розумів
і серцем і душею, він знав не знанням, а повною
вірою, що Б-г Авраама і Іцхака, батька їх, не забуде
і не залишить їх у біді. А випробування, що випробування?
Вони послані Творцем, щоб зробити сильнішими
Якова і рід його. І Беньямін тримався, поки удари долі
удари, немов молот, по ковадлу серця били.

20
Єгипет далеко, Єгипет поруч, Єгипет у думках
оселився, і братів і батька з’їдає владна,
підступна печаль, вона очі розкрила братам на
скоєний ними гріх і вказала пальцем
на його власників, і колись щасливий дім впав,
скотився з вершини слави, торжества в глуху
пропасть тиші, де лише мовчання вершило суд,
ходило по п’ятах, підстерігало їх, і не давало їм
з каваною в серці вершити молитви таємничий
обряд, і камінь, важкий камінь порожнечі, лежав
у них на серці, і нічим було їм дихати, і ніч,
отруєна отрутою безсоння, мучила їх спокій,
здавалося, вона буде вічною, і світанок, зневірившись
побачити новий день, покине братів, і темрява,
густа темрява, яка в свій час, як покарання за
гріхи фараонів, нагряне і оселиться в їх душах.
Невже Яаков, праведник, пророк, такий бажав собі
фінал, але брати, його початки, ось біда, вони не тільки
позбавили Яакова двох синів, вони його і Біньяміна
віддали на розтерзання сумнівам і тривогам.
Ні Яакову, ні Біньяміну невідомий був їх страшний
гріх. Невже брати забули, як Йосейф, з волі їх
страждаючи в ямі, просив, ні, він волав, про допомогу
і про пощаду, благав не вбивати його і не продавати в рабство
не продавати, але були глухі їхні серця, а було йому
від народження всього сімнадцять повних років. Але час
наближало розплати і час спасіння, і голодом
морило Кнаанан, запаси хліба були на межі,
але брати за гріхи свої боялися підійти до батька,
він чути не хотів про Біньяміна, але брати
увірували, що тільки з ним у них з’явиться надія
врятувати від голоду і домочадців, і батька, і визволити
Шимона, а якщо Б-г буде до них прихильний і пробачить,
і змилостивиться, то і Йосейфа вони знайдуть, і повернуться
до батька дванадцятьма колінами, і заспокоять змучену
душу Яакова, спадкоємця Авраама та Іцхака, і відродять
надію єврейського народу, який з їхніх стегон
походить. І день такий настав, і брати, сповнені
рішучості і сповнені відчаю, прийшли до батька і так
сказали: «Віддай нам Біньяміна, інакше ми всі помремо».
І Яків змирився і подивився на Біньяміна, і серце
його стиснулося, і ком у горлі застряг біль, він обійняв
сина і заплакав, і Біньямін з покірністю, подібною до
ангелу, сказав батькові, що він повернеться, але не було в його
словах ні сили, ні надії. Біньяміну здавалося,
що брати ведуть його на заклання, але хід подій
не в силах був він змінити, і брати, одинадцять колін,
з Кнаана вирушили до Єгипту за зерном.

21
У смутку небо, тривожні, глухі хмари уривками
напутніх благословенних слів Яакова батька
повисли над пустелею. Качають маятник вітру, від
Кнаанана до Єгипту дорога – не те канат над
пропастю передчуттів, не те мисливського лука
тятива, і стріли накреслених подій летять
і вражають братів, але брати продовжують шлях. Ось
промінь сонця крізь купу хмар, схожих на пальмовий
гай, на вічно пам’ятний Синай здійснених
моментів, пробився і летить на землю священною
птахом в оперенні золотом, і дарує надію братам,
так спраглим побачити світло життєдайної віри,
і вони вірять, що це знак, посланий Творцем,
як вогняна хмара, що іудеям буде освітлювати
їхній шлях у пустелі, коли настане година виходу з Єгипту.
І сповнені дивом, вони пришвидшили свій крок,
і час на крилах, як це буде ще не раз
в історії народу, доставило їх до палацу, і знову
вони постали перед правителем Єгипту, і Юда
від імені всіх десяти колін сказав мучителю Шимону,
що їм невідомо, як срібло в оплату за зерно
в їх сумах опинилося. І раптом вони побачили, що поруч
з царською особою, нехай трохи подалі, стоїть Шимон,
так ніби він і не був у в’язниці, коли вони
прощалися з ним, ну а правитель не слухав виправдання
Юди і, як зачарований, дивився на Біньяміна,
і сльози ранковою росою лягали на його чоло, він був
схожий на мандрівника в пустелі, на самотнього Адама,
який повернувся в Рай, він раптом прозрів, і, немов
розмовляючи сам з собою, запитав у Біньяміна:
«Як старець, наш батько?» – І тут же виправився:
«Чи живий ще ваш батько, і чи здоровий він зараз?»
І Біньямін, охоплений невідомим припливом сил,
покірно і затамувавши подих, відповів: «Так». І це було
не слово, а небесна молитва, благословення в ім’я
і на славу Творця, який привів їх сюди.

22
Йосейф розумів, пророчим розумом пророка,
що час ще не настав відкритися братам, і ця думка
впивалася в серце нічними голками спогадів,
кликала на допомогу відлуння минулого життя. Крізь
пелену німого часу він чув свій голос.
«Не вбивайте, пощадіть», – просив він Леві та Шимона,
але брати були байдужі до його відчайдушних благань.
І знову він повертався до палацу, звертався до Творця,
до його єдиної опори. Творець чекав, коли
Йосейф вирішить втілити Його задум, і слово
вже мучилося в його душі, знівеченій розлукою.
А брати, розчавлені низкою подій, мучені
страхом не за себе, за Біньяміна, за Яакова батька,
дивилися люто і злобно на Йосефа царя і подумки
його просили розрізати пута тиші і чекали, коли
він царське рішення, як вирок, їм оголосить.
І погляди братів вогняними стрілами летіли
в Йосефа, і ранили його змучену душу, і він ледь
тримався на ногах, йому здавалося, вони ось-ось його
згублять, і Яаков праотець, і брати разом з ним
підуть у небуття, і обірветься сполучна нитка
часів, і він позбавить себе і братів, і майбутній народ
майбутнього життя, уготованого Творцем. Йосейф знав,
що його година настала, і ось він промовив: «Ну що ж,
ось вам зерно, ідіть з Б-гом». І брати вийшли
з палацу, їхні обличчя не виражали ні радості, ні горя,
спорожнілі, вони не розуміли, навіщо правитель
грішного Єгипту повернув Шимона і Біньяміна
відпустив. І все ж свобода повертала їм сили,
і знову їхній шлях був осяяний Творцем, і зірки,
як свічки ханукальні, горіли і освітлювали шлях додому.
Не знали брати лише одного, що цар Йосейф
розпорядився повернути в їх сумки срібло, а чашу,
з якої пив він, за волею царською покладуть слуги
Беньяміну в мішок, наповнений зерном, залишилося
лише чекати, коли наздоженуть в дорозі братів
царські поплічники і повернуть грабіжників в покої
вершителя їх доль. І ось вони вже стоять перед
підступним спокусником, і цар, на те він цар, щоб
судити, виносить страшний вирок: «Вільні
всі, лише Біньямін за гріх свій залишиться
зі мною». Потім додав з лукавою посмішкою
в очах: «Як ви могли подумати, що людина така,
як я, не розгадає ваш підступний задум?» Але це
були лише слова царя, а серце його рвалося назовні,
кипіла кров, і покривалося плямами обличчя, він
розумів – вистава закінчена, всі ролі зіграні,
і життя – не театр, і він зовсім вже не актор.23
Як непохитний час, як непохитні
мінливості долі, що зароджуються, як спалахи
на небесах і відбиваються в душі пророка початком,
відродженням втрачених надій, так ніби
Храм його зірки з пороху повстає з волі Б-га,
вершителя всього земного, росте в Його душі
і знаходить піднесену плоть, і життя крупицями
мить з каліграфічною впертістю
виводить на простір свободи духу великі події
любові, які Йосейфу і братам ось-ось доведеться
пережити, і страх, і біль з тривогами минулих років
підуть у небуття, а випробування Творцем, дароване
їм в заслугу праотців, залишиться в народі жити,
як зразок для поколінь майбутніх епох. І, стоячи
перед братами, Йосейф був занурений у молитву,
просив Творця дати сили сказати всю правду про себе
і відпустити на волю братів, і дочекатися, коли вони
з батьком Яаковом повернуться. І раптом, як грім серед
неба ясного, почув він Створювача слова, вони звучали
серцебиттям хвилин: «Чого ти зволікаєш?» І знову
непрохана тиша, як тінь його сумнівів, відкрила
Йосейфу очі, він подивився на братів, він їх не бачив,
і сльози пеленою приховували братів від нього, але це було
лише приводом, передвісником, переддень нового життя,
якому судилося здійснитися далеко від Кнаанана,
адже все залежить від Божої волі. Йосейф, блідий, як світанок,
ковтаючи сльози, вимовив священні слова: «Отже, не ви
послали мене сюди, а Бог, і Він поставив мене батьком
Паро, і паном у його домі, і владикою у всій
землі Єгипетській». І тут же з хвилюванням і тремтінням
у голосі додав: «Чи живий мій батько Яаков?» І він
почув крізь прірву часу, крізь відстань:
«Батько наш Яаков живий». І Біньямін припав до його грудей,
і обійняв брата молодшого Йосефа, і сльози радості
котилися по їх щасливих обличчях.

24
Яка страшна і пригнічуюча звістка. Йосейф живий.
Ні радість, ні радість не видно на обличчях братів,
лише тиша пронизливо кричить, так ніби над
пустелею їхніх душ ширяє орел і вибирає жертву,
а жертва – всі десять братів. На їхніх обличчях чорніша
чорного печатка відчаю, її змінює червоний колір
розкаяння, він, як туман, приховує невидимі пристрасті
вир, їм немає прощення, так хто ж все-таки вони
у своїх очах, невже каїни, невже немає їм місця
на землі? Йосейф їх пробачить, вже пробачив, висока
душа, чи пробачить Бог і що батькові повіють вони, коли
повернуться з Єгипту? «То хто ж ми?» У їх мовчазний
діалог втручається чужа сила: «Я вам відповім». –
«Я Леві, а хто ж ти? Ти, перш ніж заговорити,
скажи – ти за яким правом торкаєшся і думок
наших, і тривог душі». – «Ви про права заговорили,
а де ви були, коли Йосейф благав вас не вбивати його?
А я скажу вам, де ви були. Ти, Леві, і брат твій
Юда стояли біля ями, де від страждань помер ваш
брат Йосейф, а інші брати сиділи осторонь
і їли, що їм Господь послав, і небосхил не впав,
і все своїм земним шляхом вершилося. Зараз
настав мій час, ви дали мені чудовий привід
потішити душу чорну мою. Наш мовчазний
розмова розвіється як дим, я випаруюсь, а ви
залишитеся в Пеклі своїх невидимих страждань». –
«То це ти, Сатана?» – «Яке дивне припущення! Так,
це я, Леві. Я буду вам дихати в потилицю, я буду
наступати на п’яти вам, поки Творцем Всевидячим
не будете ви прощені». Але радість все-таки жила
серед них, і знаходила крила, і втіленням її
був Біньямін.

25
Йосейф розтиснув обійми, так ніби він не брата,
а голуба на волю відпускав, і Біньямін, як
Божий дух, як хмара, залишився стояти між
Йосейфом і братами, і ангели над ним літали,
і зачарований увагою вищих сил, він, сам
того не відаючи, блаженною іскрою осяяний,
шепотів слова молитви і Бога прославляв.
Ну а Йосейф був стурбований долею братів,
він розумів, як нелегко їм, як пам’ять їх мучить
душі за скоєний ними гріх. Вони спасіння
у Творця, але покаяння не приносило розради,
а час лише мав боротися за їх майбутній
світ. Йосейф підійшов до братів і обійняв кожного,
і кожного, як міг, втішив, і брати в цьому побачили
особливий знак Творця, і це вселяло в їхні серця
надію, і вірили вони, що буде прийнято Всевишнім
їхнє каяття і вони будуть прощені Богом. І були
всі десять братів схвильовані і вдячні
Йосейфу за духовну щедрість, за добрі слова,
які так багато значили для кожного з них.
Йосейф поспішав відправити братів за батьком,
він наставляв їх, просив не сваритися в дорозі, переживав
за Біньяміна, він побоювався, щоб ревнощі не опанували
братів, і молодший брат його не постраждав.
Але його побоювання були марними. І дав він братам
з землі Єгипетської возів для їхніх дружин і немовлят,
і дав припаси на дорогу. Всім братам дав одяг
новий на заміну, а Беньяміну срібників триста дав
і п’ять одягів на зміну, а Яакову батькові послав
віслів він десять, що несли найкраще в Єгипті, а також
ослиць, їх теж було десять, що несли зерно і хліб,
як знак того, чим займався він з батьком перед
розлукою, адже розмова йшла про телицю з прорубаною
шиєю, – вози нагадають Яакову про це.


Епілог

І прийшли брати до батька Яакова в Кнаанан і сказали,
що Йосеф, їхній брат, живий, і він панує над
всією землею Єгипетською. І не повірив Яаков
синам, і збентежилося серце його спогадами
про сина, і побачив Яаков вози у дворі, які
послав йому Йосеф, і нагадали вони йому про телицю,
і ожило серце Якова, і Шехіна знову перебувала
над ним, і він повірив синам, і так сказав:
«Досить! Ще Йосейф, мій син, живий, піду побачу
його перед тим, як померти». І в дорогу з родиною
вирушив Яаков, прийшов у Бейр-Шеву, і Б-гу
батька його Іцхака приніс він у жертву, і Творець
напутствував його у нічних видіннях і промовив:
«Яаков!». І він сказав: «Ось я». І Б-г йому сказав:
«Не бійся спуститися до Єгипту, бо народом великим
Я зроблю тебе. І Я зійду з тобою до Єгипту, і виведу
тебе Я з Єгипту, Йосейф покладе свою руку на очі
твої». І повезли його в Гошен, що в землі Єгипетській,
і запряг Йосеф колісницю свою, і піднявся
назустріч Ізраїлю, батькові своєму, з’явився перед ним,
на шию впав його, і довго плакав…