Олександр Коротко створив нову казку, яку присвятив своїй маленькій онучці Еббі. Ця світла історія про метелика та веселку — не лише для дітей, а й для дорослих, адже в ній приховано мудрість про щастя, яке завжди живе поруч із нами. Казка нагадує: не варто шукати радість десь далеко — достатньо навчитися бачити красу у звичайних речах, у кожному дні, у власному серці.
КАЗКА ПРО МЕТЕЛИКА І ВЕСЕЛКУ
Присвячую моїй онучці Еббі
В одному саду жив маленький метелик із ніжними блакитними крильцями. Він любив перелітати з квітки на квітку, пити солодкий нектар і грітися на сонці.
Але в нього була мрія — побачити веселку ближче.
Щоразу, коли в небі після дощу з’являлася різнобарвна дуга, метелик дивився на неї й думав:
— Ах, якби мені доторкнутися до цих кольорів у небі!
Одного разу після літнього дощу з’явилася величезна яскрава веселка. Метелик зрадів і вирішив полетіти до неї. Він летів довго, але веселка все віддалялася й віддалялася. Крильця втомилися, і метелик сів на листочок відпочити.
Там він зустрів блискучу краплю дощу.
Крапля сказала:
— Навіщо ти летиш так далеко? Веселка живе не тільки в небі.
Вона в кожній квітці, у кожній пісеньці птаха, у твоєму серці.
Метелик задумався. Він подивився навколо: квіти сяяли яскравими барвами, трава блищала як смарагд, бджоли гуділи, а сонечко світило.
І він раптом зрозумів: веселка справді поруч, просто треба вміти більше її помічати.
Відтоді метелик більше не сумував. Він радів кожному дню і кожній квітці, одне знав — щастя не треба шукати далеко, воно живе всередині нас.