Руїни заходу сонця
звисають над землею
червоними гронами
винограду,
напоєного мирним
сонцем.
А перед трибуною
війни,
як на параді,
під конвоєм тиші
ідуть у свій останній,
безкровний бій
наші тіні –
ні живі, ні мертві.
Нервовий гул їхніх
кроків
заглушає спів
солов’я
над воронкою часу.
admin

Recent Posts

На сайті опубліковано новий вірш автора

Олександр Коротко постійно працює над новими творами, які ми регулярно публікуємо у відповідних розділах сайта. …

3 дні ago

” Кохання загірчить мигдалем…”

Кохання загоренить мигдалем… ( Лусинэ Файнштейн-Сакартвелиани ) *** Кохання загірчить мигдалем,розпадом,  епохою,що впала,  листопадом, і скалкою, …

4 дні ago

“Чи можна втомитися від багатьох обставин, від монотонного й одноманітного життя…”

* * * Чи можна втомитися від багатьох обставин, від монотонного й одноманітного життя, звісно,…

2 тижні ago

“У кожного народу і у його країни є час підйому…”

* * * У кожного народу і у його країни є час підйому, зростання і…

1 місяць ago

Нове есе опубліковано на сайті

Сьогодні опубліковано оновлення у розділі сайта Твори/Есе. Нова робота автора присвячена сенсетивній темі втрати. Більше…

1 місяць ago