Руїни заходу сонця
звисають над землею
червоними гронами
винограду,
напоєного мирним
сонцем.
А перед трибуною
війни,
як на параді,
під конвоєм тиші
ідуть у свій останній,
безкровний бій
наші тіні –
ні живі, ні мертві.
Нервовий гул їхніх
кроків
заглушає спів
солов’я
над воронкою часу.
admin

Recent Posts

«Стус» Олександра Коротка: п’ятимовне видання поеми у Glagoslav Publications

«Стус» Олександра Коротка: п’ятимовне видання поеми у Glagoslav Publications У видавництві Glagoslav Publications представлено п’ятимовне…

6 днів ago

Думи мої Думи

В одній із моїх книг, присвячених поезії в один рядок, а саме «ТРАНСКРИПЦІЯ ДУМКИ», що…

6 днів ago

ЛЮБОВ

Коли сонце в ляльковому театрі світанку виходить на сцену життя, з’являється хтось і дає можливість…

2 тижні ago

“У світі, в якому ми живемо…”

* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…

1 місяць ago