Categories: ВіршіНові віршіТвори

“По світлому шляху непізнаних доріг…”

* * *
По світлому шляху непізнаних доріг,
що світу білому не обіцяв зажури,
вздовж тиші, яку трепетно беріг
для наших днів, щоб не були похмурі,
від всіх образ стіною відділюсь –
аж до корони сонячних затемнень!
Як Б-гові, лише тобі молюсь,
тобі вклоняється мій божевільний
геній.
В очікуванні тих щемких хвилин,
що часу інквізиція сотає,
вдивися: підлим словом обізвуть,
та не тепер. Пізніше. Так буває.
Лукавий дощ смішинки розсипав,
яскраве сонце бавилось весною,
не забувай мене – не забувай! –
коли на мить ідеш, як назавжди,
читай молитву з думкою ясною.
Пливемо по життю, неначе в човні
Ноя,
ми вибрані серед усіх людей.
Коли б мене спитали, як ці дні
назвати,
я відповів би – Мойсей.
Переклад Людмили Брендак.
admin

Share
Published by
admin
1 тиждень ago

Recent Posts

* * *

Страшний, трагічний, незрозумілий час. Таке враження,що серце часу зупинилося. Саме ми у своїй країні проходимо…

3 дні ago

“Люди ті самі речі…”

* * * Люди ті самі речі. Розкидані абияк. Старіють, зношуються, просто губляться. Ось ще…

1 тиждень ago

Вибився в люди…

* * * Вибився в люди, а там нікого.

1 тиждень ago

Картинка світу

Руїни заходу сонця звисають над землею червоними гронами винограду, напоєного мирним сонцем. А перед трибуною…

1 тиждень ago

“Коли ми мовчки співаємо…”

* * * Коли ми мовчки співаємо і плачемо - ми сумуємо. Остиглі камені кохання…

1 тиждень ago

“Як усвідомити…”

Як усвідомити коли ми стоїмо між світами під пильним поглядом Творця І хтось із нас…

1 тиждень ago