“По світлому шляху непізнаних доріг…”

* * *
По світлому шляху непізнаних доріг,
що світу білому не обіцяв зажури,
вздовж тиші, яку трепетно беріг
для наших днів, щоб не були похмурі,
від всіх образ стіною відділюсь –
аж до корони сонячних затемнень!
Як Б-гові, лише тобі молюсь,
тобі вклоняється мій божевільний
геній.
В очікуванні тих щемких хвилин,
що часу інквізиція сотає,
вдивися: підлим словом обізвуть,
та не тепер. Пізніше. Так буває.
Лукавий дощ смішинки розсипав,
яскраве сонце бавилось весною,
не забувай мене – не забувай! –
коли на мить ідеш, як назавжди,
читай молитву з думкою ясною.
Пливемо по життю, неначе в човні
Ноя,
ми вибрані серед усіх людей.
Коли б мене спитали, як ці дні
назвати,
я відповів би – Мойсей.
Переклад Людмили Брендак.
admin

Recent Posts

Доктор Гільсдорф про поему Олександра Коротка «СТУС»

Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…

1 тиждень ago

“СТУС”

[/audio]

2 тижні ago

Презентація професорки Анни Беднарчик для мистецько-літературного вечора присвяченого поемі «СТУС»

У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…

3 тижні ago

“Лезо сонця…”

* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза  ніжною лялечкою безправного щастя…

1 місяць ago

Майкл Пурсглов про поему Олександра Коротка «СТУС»

Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…

1 місяць ago