Куди спішить, коли не ждуть,

* * *
Куди спішить, коли не ждуть,
коли навкруг сама розлука,
коли шумить прибоєм мить,
коли всі шелести і звуки
з безодні літа постають.
І спогадів скорботний суд,
химери осені, зомління,
невпізнаваний притул,
холодні, чужинецькі тіні
просвітку серцю не дають.
І небо в клаптях хмар покірних
таку печаль в собі таїть,
і в дзеркалі душі незмірної
заграва з відчаєм горить.
В замісті сонячного світла
під поговір пташиних зграй
ми повертаємося з літа
у свій нудний, та звичний
рай.

Переклад Ольги Ільчук.
AddThis Website Tools
admin

Recent Posts

Нове есе у розділі «Твори / Есе»Нове есе у розділі «Твори / Есе»

Нове есе у розділі «Твори / Есе»

У розділі «Твори / Есе» з’явився новий текст автора — «Як зробити так, щоб душа,…

3 дні ago

“Як зробити так, щоб душа, не впоравшись із сьогоденням, не покинула нас передчасно…”

Як зробити так, щоб душа, не впоравшись із сьогоденням, не покинула нас передчасно і повернулася…

3 дні ago

“Вартова служба лишає нас сна…”

*** Вартова служба лишає нас сна в клітці мертвий папуга — співай. Я з усмішкою…

3 дні ago

“Не лише Ангелам…”

*** Не лише Ангелам, а й нам іноді перепадають крихти зірок зі столу світостворіння.

5 днів ago

“Казіно весни…”

*** Казіно весни. Рулетка місяця. Ставить на чорне ніч. Догорає любові огарок. Випадає гріховне —…

5 днів ago

“Мамо, твої очі…”

*** Мамо, твої очі обвуглені від сліз, вони подібні до руїн життєвого світла, і кровоточать…

5 днів ago