Куди спішить, коли не ждуть,коли навкруг сама розлука,коли шумить прибоєм мить,коли всі шелести і звукиз безодні літа постають.І спогадів скорботний суд,химери осені, зомління,невпізнаваний притул,холодні, чужинецькі тініпросвітку серцю не дають.І небо в клаптях хмар покірнихтаку печаль в собі таїть,і в дзеркалі душі незмірноїзаграва з відчаєм горить.В замісті сонячного світлапід поговір пташиних зграйми повертаємося з літау свій нудний, та звичнийрай.
Переклад Ольги Ільчук.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…