Прем’єра вистави в Театрі на Подолі, сцена на Контрактовій площі
2001 рік відзначився роботою над прем’єрним спектаклем «Квартал небожителів», який був поставлений режисером Віталієм Малаховим в київському Театрі на Подолі на вірші Олександра Коротко. В основу лягли книги «Нічний колодязь», «Будні розуму», «Оплески мертвих рук» і журнальний варіант поеми «Зорі назустріч». Іскрометний, видовищний спектакль-бурлеск, спектакль-буфонада, в якому іронія та гумор переплелися із сатирою, серйозне – з жартівливим, змушуючи згадати Зощенко і Бабеля. А завдяки теплим ностальгічним ноткам «Квартал небожителів» виявився схожим на прекрасний фільм Михайла Козакова «Покровські ворота».
Віталій Малахов майстерно створив сценографії із, здавалося б, безсюжетних речей, і з’явилися фабула, персонажі та все те, що притаманне будь-якому театральному дійству. До речі, протягом всієї вистави не прозвучало жодної ремарки, жодного тексту прози – тільки вірші.
ЗАРЕ НАВСТРЕЧУ
Неуютная страна. В равенство и только строем. В каждом жесте: “Я сама”. песни с лицами героев. Сын внебрачный ветра в поле беспризорным Марксом рос. Не дремал наш общий враг. Вот и съели мы пуд соли, то ли сдуру, то ли так. Собирал нас Дед Мороз от запоя до запоя. Знали все про красный нос. Жили по календарю. И когда куранты с боем возвещали Новый год, ждали новую зарю. “Огонёк” дразнил гусей. Съезд вопрос ребром поставил, и по всей стране кричали, что не так он нами правил, и пора менять букварь.
На прем’єрі глядачі багаторазово викликали артистів на поклони ти оваціями зустріли автора віршів, з яких і було сплетено тканину вистави.
17 травня 2002 року: “Квартал небожителів” в театрі Франка
Два роки по тому виставу Театру на Подолі показали в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У цьому була певна частка ризику – велика сцена зобов’язує. Однак дебют мав успіх, знову і знову зал сміявся, сумував та аплодував..
ПЛЯСОВАЯ
Раздавали объятья. Ветром скошенный дождь умирал. Осень в скромненьком платье листопад провожал. Куролесило новоеплемя. Комиссары со стола мирозданья собирали по крохам звёзд беспечных тепло. Ждали лучших времён. Над обещанной славой палачи ворожили. И вставали рассветы не с левой, а с правой – чтобы лучше мы жили. От счастливого детства и кровавых знамён нам достался в наследство прах забытых имён. Этот мир-долгожитель, автор наших измен, предложил нам забыть их и за это в обмен ворох новых событий взял для нас у грядущего в плен. Мастеров позабавились руки, и на холст, совсем белый от скуки, легли краски земли, недоступные глазу и сердцу, – те, что мы для себя сохранить не смогли. Беспризорные песни, сутулясь, ожидания тяжек был гнёт, на мгновение лишь встрепенулись и ушли, вряд ли кто-то сейчас их найдёт. Города обижали прохожих. Пустыри одиночества ждали гостей. Вороньё доклевало удачу. На себя не похожий, бродил сон- ротозей. Нарумянили ночи разлуку, ничего не осталось от прожитых слов, проходили мы жизни уставшей науку, наш единственный сладкий улов.
“Квартал небожителів” знову в Театрі на Подолі
26 січня 2006 року відбувся прогін спектаклю в будівлі Театру на Подолі, але вже на Андріївському узвозі. Віталій Малахов запросив автора та невелике число глядачів. Після вистави стихійно виникло її обговорення і з’ясувалося, що з часом «Квартал небожителів» анітрохи не втратила своєї актуальності, несподіванки, у ній все так само присутній «нерв», властивий поетичному дару Олександра Коротко та перенесений на підмостки талановитою режисурою Віталія Малахова та самовідданої грою акторів.