Коли сонце в ляльковому театрі світанку виходить
на сцену життя, з’являється хтось і дає можливість
сонцю дограти свою роль, поки завіса заходу, мов
гільйотина, опускається на землю. Та це лише
гра — і наступного дня вистава повторюється.
Сонце корінням променів — нервовими закінченнями
любові — проростає в холодному серці землі, і
з приходом весни виходить на світло, зігріває
теплом своїх надій людське море вітряних бажань.
Любов — це радість відчаю, це гріх, успадкований
від Адама і Єви, що зробив людей смертними.
Любов — це втеча від розміреного, від буденного,
це пекло і рай, які, взявшись за руки, спопеляють
душу шаленим вогненним бажанням, і ти вже не
в силі встояти. Так починається любов.
* * * Час, яким він є. Слова-мурашки, наче брижі на воді, стовбурчаться, копошаться в…
Літературно-мистецький вечір з нагоди виходу поеми Олександра Коротка «СТУС» у видавництві Glagoslav Publications. Поема присвячена…
Поема Олександра Коротка «Стус» продовжує свій шлях до міжнародного читача — тепер у звучанні. Англомовна…
Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…