Коли сонце в ляльковому театрі світанку виходить
на сцену життя, з’являється хтось і дає можливість
сонцю дограти свою роль, поки завіса заходу, мов
гільйотина, опускається на землю. Та це лише
гра — і наступного дня вистава повторюється.
Сонце корінням променів — нервовими закінченнями
любові — проростає в холодному серці землі, і
з приходом весни виходить на світло, зігріває
теплом своїх надій людське море вітряних бажань.
Любов — це радість відчаю, це гріх, успадкований
від Адама і Єви, що зробив людей смертними.
Любов — це втеча від розміреного, від буденного,
це пекло і рай, які, взявшись за руки, спопеляють
душу шаленим вогненним бажанням, і ти вже не
в силі встояти. Так починається любов.
Дмитро Дроздовський, редактор міжнародного літературного журналу «Всесвіт», поділився враженнями від нового п’ятимовного видання поеми Олександра…
* * * Одноразовий біль — це не про нас. Одноразовий біль — це випробування,…
* * * Чорнозем ночей. Глибокі шрами страждань борознять обличчя життя від краю до краю…
«Стус» Олександра Коротка: п’ятимовне видання поеми у Glagoslav Publications У видавництві Glagoslav Publications представлено п’ятимовне…
В одній із моїх книг, присвячених поезії в один рядок, а саме «ТРАНСКРИПЦІЯ ДУМКИ», що…