Коли сонце в ляльковому театрі світанку виходить
на сцену життя, з’являється хтось і дає можливість
сонцю дограти свою роль, поки завіса заходу, мов
гільйотина, опускається на землю. Та це лише
гра — і наступного дня вистава повторюється.
Сонце корінням променів — нервовими закінченнями
любові — проростає в холодному серці землі, і
з приходом весни виходить на світло, зігріває
теплом своїх надій людське море вітряних бажань.
Любов — це радість відчаю, це гріх, успадкований
від Адама і Єви, що зробив людей смертними.
Любов — це втеча від розміреного, від буденного,
це пекло і рай, які, взявшись за руки, спопеляють
душу шаленим вогненним бажанням, і ти вже не
в силі встояти. Так починається любов.
У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…