Три роки тому, коли Олександр Коротко вперше опублікував на сторінці Фейсбук свій вірш, присвячений Богдану Сильвестровичу Ступці в день його народження 27 серпня, одна з відвідувачок сторінки поета, Людмила Новик, написала слова подяки Олександру Коротко за пам’ять, завершивши послання такими словами: «Про Богдана Ступку неможливо говорити тільки як про одного з найталановитіших акторів світового кінематографа … Це Чолов’яга – моноліт, створений Богом, скріплений з безсмертної і дуже чистої душі, освідченості, патріотізма і безумовної любові до своєї Батьківщини … Чого коштував тільки його живий і пронизливий погляд, погляд мудрої і дуже сильної людини … » У Ступки стільки звань, титулів, нагород, що їх з лишком вистачило б на десятки товаришів по професії, але при цьому Богдан Сильвестрович начисто був позбавлений «зірковості», навпаки, оповитий всенародною любов’ю. Він був інтелігентний і делікатний, але у потрібний момент міг користуватися своєю харизмою, бо був за правду – і в житті, і в мистецтві. Шляхи Ступки і Коротко час від часу перетиналися, обидва з поважною теплотою ставилися один до одного, цінуючи творчі сили та час. Не раз планували спільні проекти: Ступка збирався читати і записувати вірші поета в перекладах на українську мову, а одного разу зібрав режисерів і акторів свого театру для прослуховування п’єси Олександра Коротко «Авраам і Іцхак» в авторському читанні. Для всіх це була незабутня подія. На жаль, хвороба і дочасний відхід завадили здійснити задумане, але добра пам’ять про Богдана Сильвестровича жива. У 2016 році Олександр Коротко написав і опублікував вірш «Богдан Ступка», а напередодні сьогоднішньої дати з’явилося есе з однойменною назвою. Есе перекладене на українську мову, і обидва варіанти розміщені на головній сторінці. А вірш «Богдан Ступка» також публікуємо двома мовами: * * * Когда с годами сбываются нежданные-негаданные роли, восторг сменяется обыденностью праздной и  вдохновение теряет  лоск,  и детская наивность обретает черты оседлости актерских будней, и, путая признание со славой, ты тяготишься счастливейшей из судеб. Реинкарнация ролей, переселение души в чужое тело, – что может быть страшнее, какое сердце выдержит такие испытанья? Законы жанра – быть узнанным другими и быть чужим для собственных страстей. И ты уже не ты, а он, – и так из года в год, и колесо премьер, событий, репетиций вращается, кружится голова, и хочется побыть самим собой, но время, желая угодить амбициям поклонников, зовёт в кино, и вот уже подмостки вновь сменяет площадка съёмочная, и киноленты – дороги виртуальных лет, твой ускоряя шаг, ведут тебя в тот край, где нет ни фильмов, ни спектаклей, и ты идёшь последней улицей июльской, и перед тем как занавес уставшего заката опустится на сцену жизни, снимаешь летнюю соломенную шляпу и низко кланяешься зрителям, друзьям и просишь строго не судить. * * * Коли збуваються з роками ролі негадані-неждані, на зміну захвату прийде буденність марна й натхнення геть утратить лоск. Наївність та дитинна набуде рис осілості акторських буднів, і, плутаючи визнання і славу, ти знемагаєш в долі, найкращій, найщасливішій з усіх. Реінкарнація ролей, душа в чужеє тіло, — чи є страшніше що? Яке ж бо серце витримати в змозі такі випробування? Закони жанру — бути впізнаваним людьми й залишитись чужим для пристрастей своїх. І ти уже не ти, а він, — і так із року в рік, і колесо прем’єр, подій і репетицій кружля невпинно, чманіє голова,і хочеться побути хоч на мить самим собою, але час,щоб шанувальників амбіціям вгодити, в кіно тебе зове,і ось уже замість підмостків — майданчик зйомок,і кінострічки — дороги віртуальні літ, прискорюютьтвою ходу, ведуть в той край, де фільму жодногоі жодного спектаклю, ти йдеш по вулиці останній липня, і перед тим, як спуститься завіса натомленого заходу на сцену днів твоїх, твого життя, знімаєш літній капелюх з соломи — низький уклін всім глядачам і друзям й прохання не судити строго. Переклад Юлії Дворецької