Найщиріші, теплі почуття виникають, коли читаєш спогади про дитинство – прозу або вірші. А творів таких хоч греблю гати. Напевно, немає жодної творчої людини, не тільки письменника, а й художника, і композитора, хто б не намагався з фотографічною точністю відтворити цей фіалковий час. «Ми всі родом із дитинства» – точніше не скажеш. Звичайно, в літературі є особливо сильні за впливом речі – літературний рівень безпосередньо залежить від ступеня таланту автора, доторкається до такої, що не терпить описовості або навіть брехні, теми. Олександр Коротко надзвичайно делікатний і при цьому пронизливий. Нікого не може залишити байдужим, наприклад, це: * * * Когда захочешь жизнь увидеть снова, иди за ней, шаг в шаг, и приведёт она в твой дом с крыльцом скрипучим, а дальше – к печке, натруженной докрасна и добела, с обручальными кольцами зимы. Тебя ждёт лето и ломоть белого хлеба с маслом, посыпанный сахаром, и какао. Счастье взахлёб. Ты выбегаешь на улицу и железным прутиком катишь колесо детства вдоль пыльной дороги с подсолнухами и лебедой. У Коротко в його поетичних спогадах завжди живуть образність, точність деталей, іноді легка іронія, а іноді і трагічні ноти. Але головне – це глибокий внутрішній світ «себе маленького», життя чистої душі, дитяча захопленість. Ця поезія світла, добра, чесна, і в ній обов’язково присутні філософський посил і висока духовність. На головній сторінці публікуємо ще два вірші.