У сиру й вогку погоду навіть сонцю ліньки виходити на люди. Коли він приїхав, у Києва був запах ночі. Стан його душі відповідав порі року. Михайло Козаков був розгублений, швидше навіть розчавлений обставинами, зміною географічних місць. Його батьківщина СРСР, немов «Титанік», лягла на дно його молодості, блискучої кар’єри. Він був на цьому кораблі, він сплив, але так і не приплив до жодного з берегів непрошеного для серця життя… Автівка набилася людьми. Козаков на передньому сидінні, впівоберта, читав з пам’яті Бродського. Це були найкращі вірші поета, прочитані з такою Пушкінською ясністю, що, здавалося, все — далі життя не має сенсу, все сказано.
* * * На одну зиму менше. На одну війну більше. Поминальна чекає весна. І…
Острівних днів загублені адреси і океани снів глибокі, як непритомність розіп'ятого похапцем бузку. Йде Війна…
Живіть у будинкахвеликих літерв портах і бухтахочей коханих,ходітьна виставитиші,адже помахвій –це в театрі життяпремʼєра. Переклад…
*** Хочеться крикнути з відчаю на все горло, щосили в бік далекого й близького Заходу:…
*** Як можеш ти співатиці слована піку слави,невже не бачиш ти,що в них розстріляновсі наші…