Складки біля вуст, як пересохлі
притоки, що колись впали
у гирло великої річки.
Пастка забальзамованих зморшок
у мавзолеї твого обличчя.
Очі, вартові на сторожі
нездійснених сподівань, і щоки,
колись схожі на пагорби,
а зараз — на байраки.
А ось і чоло з посунутими
тектонічними надломами,
що нагадують загати, — адже
бродом прожите життя не перейти.
Лице, як місцевість, як ненаселений острів,
у щасливому усамітненні живе
під наглядом стомленого часу.
* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…
*** Хто пояснить мені, чому ми всі - живі і мертви - опинились під руїнами …
*** Однокімнатні ночі. Ось і стали ми змужнілими. Постаріли наші діти, і світанки посивіли. Наші…
* * * Смертельно-блідий місяць, відходить тінь кохання. І силует твоїх останніх слів губиться в…
*** В житті є такі ночі з довгими безмовними коридорами безсоння, коли ти йдеш протяжними…