Складки біля вуст, як пересохлі
Складки біля вуст, як пересохлі
притоки, що колись впали
у гирло великої річки.
Пастка забальзамованих зморшок
у мавзолеї твого обличчя.
Очі, вартові на сторожі
нездійснених сподівань, і щоки,
колись схожі на пагорби,
а зараз — на байраки.
А ось і чоло з посунутими
тектонічними надломами,
що нагадують загати, — адже
бродом прожите життя не перейти.
Лице, як місцевість, як ненаселений острів,
у щасливому усамітненні живе
під наглядом стомленого часу.
Recent Posts
Нове есе у розділі «Твори / Есе»
У розділі «Твори / Есе» з’явився новий текст автора — «Як зробити так, щоб душа,…
“Як зробити так, щоб душа, не впоравшись із сьогоденням, не покинула нас передчасно…”
Як зробити так, щоб душа, не впоравшись із сьогоденням, не покинула нас передчасно і повернулася…
“Вартова служба лишає нас сна…”
*** Вартова служба лишає нас сна в клітці мертвий папуга — співай. Я з усмішкою…
“Не лише Ангелам…”
*** Не лише Ангелам, а й нам іноді перепадають крихти зірок зі столу світостворіння.
“Казіно весни…”
*** Казіно весни. Рулетка місяця. Ставить на чорне ніч. Догорає любові огарок. Випадає гріховне —…
“Мамо, твої очі…”
*** Мамо, твої очі обвуглені від сліз, вони подібні до руїн життєвого світла, і кровоточать…