Складки біля вуст, як пересохлі
притоки, що колись впали
у гирло великої річки.
Пастка забальзамованих зморшок
у мавзолеї твого обличчя.
Очі, вартові на сторожі
нездійснених сподівань, і щоки,
колись схожі на пагорби,
а зараз — на байраки.
А ось і чоло з посунутими
тектонічними надломами,
що нагадують загати, — адже
бродом прожите життя не перейти.
Лице, як місцевість, як ненаселений острів,
у щасливому усамітненні живе
під наглядом стомленого часу.
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…
Надія обирає тих, хто вже перестав її чекати. Бо саме вони здатні подарувати її іншим.…
Пісня на вірш Олександра Коротко. Матеріали використані у відео із відкритого ресурсу www.war.ukraine.ua
* * * Колісниці ангельських сліз вже четвертий рік котяться з вершини наших сердец на…
Слова бузкові –що райські ку́щі,і трунки терпіння –гіркі з садів,квітучішв помині,й долоні чужівже гартують ножі,й…