Складки біля вуст, як пересохлі
притоки, що колись впали
у гирло великої річки.
Пастка забальзамованих зморшок
у мавзолеї твого обличчя.
Очі, вартові на сторожі
нездійснених сподівань, і щоки,
колись схожі на пагорби,
а зараз — на байраки.
А ось і чоло з посунутими
тектонічними надломами,
що нагадують загати, — адже
бродом прожите життя не перейти.
Лице, як місцевість, як ненаселений острів,
у щасливому усамітненні живе
під наглядом стомленого часу.
*** Мені снилися твої очі - острови самотності в океані людських страждань і розстріляних впритул …
Дмитро Дроздовський, редактор всеукраїнського літературного журнала “Всесвіт” поділився записом круглого столу, де зокрема йшлося про…
Допокипишномовитьніч,сутніснемирнотане,розчиняється, зникаєу безхмарномуповітріжиттєдайногонебуття.На вершиніповні горить,не згасає зіркатвоїх мерехтливихвід щастясліз. Переклад Інни Дукерт.
*** Дитинство - квітковий пил, часу сад в'яне, степ очікувань, полин, вітер на скрипці грає.…
*** Місто останнє, останньої зорі. Канікули радості. Роки сумнівів, роки мовчання. Ти ніччю прочитаною жебрачиш…