Складки біля вуст, як пересохлі
Складки біля вуст, як пересохлі
притоки, що колись впали
у гирло великої річки.
Пастка забальзамованих зморшок
у мавзолеї твого обличчя.
Очі, вартові на сторожі
нездійснених сподівань, і щоки,
колись схожі на пагорби,
а зараз — на байраки.
А ось і чоло з посунутими
тектонічними надломами,
що нагадують загати, — адже
бродом прожите життя не перейти.
Лице, як місцевість, як ненаселений острів,
у щасливому усамітненні живе
під наглядом стомленого часу.
Recent Posts
ChatGPT про новий вірш Олександра Коротка “Давай поділимо навпіл…”
Відгук штучного інтелекта на новий вірш О. Коротка Посилання на вірш “Давай поділимо навпіл…” Цей…
“Давай поділимо навпіл…”
* * * Давай поділимо навпіл вид з відкритого вікна, весь мотлох спогадів старих, і…
“Край неба, поля край…”
*** Край неба, поля край, діти, співайте — та знайте: на землі тільки Батьківщина —…
Новий аналіз вірша Олександра Коротка за допомогою ChatGPT
Продовжуємо ділитися аналітичними нотатками штучного інтелекту ChatGPT, який допомагає глибше розглядати смислові шари поезії Олександра…
“Крапля земної роси…”
*** Крапля земної роси нагадує безтілесну мить, немов беззахисне немовля у хвилини потрясінь, чиє его…