Слова бузкові –
що райські ку́щі,
і трунки терпіння –
гіркі з садів,
квітучіш
в помині,
й долоні чужі
вже гартують ножі,
й поготів
не тривке
життя
неприкаяне
в Судний
наш
День.
Ба, і тепер,
до болю
в лопатках
він цілить нам
в спини
потайки, крадьки,
збавляючи волі
і снів
мармеладних.
Я з них випадаю,
вмерзаю в крижину
падучу зорі,
і разом картину
на чорнім мольберті
ночі невинно
бентежать пахкі суцвіття
в карміннім конверті
щасливого літа.
Переклад українською: Петро Саворона
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…