О, збурення
твоїх ночей
в утробі сонця
моїх
сподіванок
примарних.
Мій
ілюзорний
абрисами
вірш
сплива,
як безпритульний
Рим,
як Колізей
зруйнованих
уламків
слів,
без рис весни
за чередами
безпробудних
зим,
коли істерики
вітрів
невгавні,
де, щойно
сон навіє щось
мені,
то радше ті міста,
країни,
котрих і поготів
нема,
і лиш роки в убранстві
предивнім
проникні крізь
мене,
і твій букет,
що трунками суцвіть
без тебе – літ
і літ – лишень гірчить.
Переклад українською: Петро Саворона
Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…
У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…