* * *
Як дві погашені зорі,
твої зіниці на тлі неба,
то це, мій друже, півбіди,
а де біда, тобі не треба.
Над прірвою лиш сон і дух
бесстрашно линуть –
плоть не давить,
та хто у голос скаже це,
допоки тлінне нами
править.
Переклад Ольги Ільчук.
* * * Люди ті самі речі. Розкидані абияк. Старіють, зношуються, просто губляться. Ось ще…
* * * По світлому шляху непізнаних доріг, що світу білому не обіцяв зажури, вздовж…
Руїни заходу сонця звисають над землею червоними гронами винограду, напоєного мирним сонцем. А перед трибуною…
* * * Коли ми мовчки співаємо і плачемо - ми сумуємо. Остиглі камені кохання…