Десь у верхів’ях безводної ріки, де був я і не був, де тінь очікування віками небес лягла на вії усією тяжкістю сонною, і ніч заблудилася, і я заблудився у щасливому спокою відкинутого життя, і обличчя друзів, охолоджені смертю, явилися на землю, і зустріч сталася, і роки пам’яті, за руки взявшись, кружляли під нами, над прірвою втрат, у барвистому танку стомлених миттєвостей, і чолом упиралась у світання тиша, і зграйка бабок, варта видимих істот, несла службу в останньої мрії.

admin

Share
Published by
admin

Recent Posts

На сайті опубліковано новий вірш автора

Олександр Коротко постійно працює над новими творами, які ми регулярно публікуємо у відповідних розділах сайта. …

4 дні ago

” Кохання загірчить мигдалем…”

Кохання загоренить мигдалем… ( Лусинэ Файнштейн-Сакартвелиани ) *** Кохання загірчить мигдалем,розпадом,  епохою,що впала,  листопадом, і скалкою, …

5 днів ago

Піднебесної самотній сон…

Читає Інна Дукерт.

5 днів ago

“Чи можна втомитися від багатьох обставин, від монотонного й одноманітного життя…”

* * * Чи можна втомитися від багатьох обставин, від монотонного й одноманітного життя, звісно,…

2 тижні ago

“У кожного народу і у його країни є час підйому…”

* * * У кожного народу і у його країни є час підйому, зростання і…

1 місяць ago