Десь у верхів’ях безводної ріки, де був я і не був, де тінь очікування віками небес лягла на вії усією тяжкістю сонною, і ніч заблудилася, і я заблудився у щасливому спокою відкинутого життя, і обличчя друзів, охолоджені смертю, явилися на землю, і зустріч сталася, і роки пам’яті, за руки взявшись, кружляли під нами, над прірвою втрат, у барвистому танку стомлених миттєвостей, і чолом упиралась у світання тиша, і зграйка бабок, варта видимих істот, несла службу в останньої мрії.
* * * Сухотною була зима в останній рік війни. І день, схожий на…
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…