Десь у верхів’ях безводної ріки, де був я і не був, де тінь очікування віками небес лягла на вії усією тяжкістю сонною, і ніч заблудилася, і я заблудився у щасливому спокою відкинутого життя, і обличчя друзів, охолоджені смертю, явилися на землю, і зустріч сталася, і роки пам’яті, за руки взявшись, кружляли під нами, над прірвою втрат, у барвистому танку стомлених миттєвостей, і чолом упиралась у світання тиша, і зграйка бабок, варта видимих істот, несла службу в останньої мрії.
* * * Так і хочеться сказати пам’яті: не так усе це було в дитинстві,…
* * * У кожної країни є свій час і своя місія, і в кожного…
Дмитро Дроздовський, редактор міжнародного літературного журналу «Всесвіт», поділився враженнями від нового п’ятимовного видання поеми Олександра…
* * * Одноразовий біль — це не про нас. Одноразовий біль — це випробування,…
* * * Чорнозем ночей. Глибокі шрами страждань борознять обличчя життя від краю до краю…