Авторський сайт Олександра Коротка

Чалик зробив Геліку дрим. Не те щоб Гелік засмутився, просто йому було дуже тухло. Все-таки стільки років кічпýкалися разом, а тут ні з того ні з сього. «І що тепер хлікати», — подумав Гелік і пішов світ за очі, додому. Глоза, дружина Геліка, коли побачила свого химерика, миттєво здогадалася, який хафóйдик вийшов з її недошмоником.

— Я тебе, призадурку, попереджала, але ти ж слухаєш тільки свого коцика, ось і отримав по заслузі хлюмбу. Тим більше що Чалик вже не вперше гимбецнув тебе по тихофýцику. Та що тут скажеш, піди краще займися твоїми бóйдиками. Твоя улюблена Блюня вже третій день сидить на горщику, як принцеса на горошині, і це при такому татові-королю азохінвею.

Гелік розвів ногами і пішов до Блюні. У цей час прийшов старший Чмоцик і, наче нічого не трапилося, попросив подóйдики і щось на друге. Глоза витріщила свої губи́зики й відразу дала йому на третє так, що він вже більше нічого нехуфи́цав до самої вечері. Все обійшлося б, якби Бухтя, мама Глози, не підслухала розмову дочки з цим шлімáзельщиком.

— Скільки ти можеш тримати в будинку цю дримбу, давно треба було зробити йому хендóц. Так ні ж, тобі було мало одного Чмоцика, так ти завела ще Блюню. От і носися з цими бойдиками, а я тут до чого?

— Мамо, та ви ніколи ні до чого. А то я не пам’ятаю вашого сифíрдика, мого папічку, скільки він у вас випив крові і ще встиг закусити моєю. Тож, мамо, давайте не дýхліться, нехай все йде, як воно стоїть. Життя — не така ніжна штука, як ви втовкли у свою зранену думками голову. Займіться чимось простішим. Приберіть нарешті в будинку або пограйте нашому сусідові Пуцику на мозку і нервах. Ви ж це добре робити вмієте.

— Ой, Глозо, годі! Ти завжди переведеш розмову в сторону, а я так не люблю.

— Мамо, мало що ми любимо, коли вже нудить.

— Може, й твоя правда, але так хочеться спокою!

— Мамо, не поспішайте, він у вас і так скоро буде.

Час погордливо підходив до заходу. Пора було збиратися всім разом за круглим столом і говорити про щось приємне.

«Ну скільки можна ось так, ні з того ні з сього?» — подумала Глоза і тут же на очах у всіх подобріла, взяла на руки Блюню, поцілувала маму, поклала голову на плече Геліка і розплакалася. Все-таки яке щастя мати дітей, такого турботливого чоловіка, добру маму і друга Чалика! Може, він і помиляється, але по-своєму. А може, йому видніше. А те, що ми в нього часто позичаємо і не віддаємо, то з ким не буває.