Із особситого листування з автором:
“28 поезій нового циклу вражають глибиною та емоційною потужністю. Вірші транслюють український біль, страждання й водночас оприявнюють надію в умовах цієї жахливої війни, в ситуації щоденних втрат. Це поезія мрій та спогадів, небайдужості й відчайдушної боротьби на тлі зруйнованих сподівань…. Другий вірш оприявнює мотив руйнування, де тіні загиблих починають власний бій… В інших віршах відчувається відчай і сум за втраченим часоплином, одночасно ліричний суб’єкт утверджує тріумф любові та пам’яті, перетворюючи особисті переживання на універсальні істини. Відчутний мотив протистояння між життям і смертю, любов’ю й ненавистю, а також пошук надії в найтемніші часи української війни заради порятунку світу. Блискучі метафори й символіка передають багатовимірні почування, що супроводжують війну; увиразнено мотив збереження гуманізму в жахливих умовах війни. Поезія полонить чутливістю та актуальністю, спонукаючи читачів переосмислити глибину особистого й колективного досвіду під час війни”.
Дмитро Дроздовський,
4 серпня 2024 рік.
* * * Люди ті самі речі. Розкидані абияк. Старіють, зношуються, просто губляться. Ось ще…
* * * По світлому шляху непізнаних доріг, що світу білому не обіцяв зажури, вздовж…
Руїни заходу сонця звисають над землею червоними гронами винограду, напоєного мирним сонцем. А перед трибуною…
* * * Коли ми мовчки співаємо і плачемо - ми сумуємо. Остиглі камені кохання…