У поетичній творчості Олександра Коротко визначення “пейзажна лірика” в звичному розумінні, коли описовість панує, не застосовується. Його вірші – це завжди філософське осмислення, це асоціативність, це неймовірна метафорична густина. Дивно те, що така образна і смислова складність призводять до простоти, що діє магічно і змушує відгукуватися душі навіть досвідчених читачів. Прикладів у поета можна знайти масу. Правда, існує думка, що “вийняті” з контексту цитати некоректні і непереконливі, але у Олександра Коротко все всупереч – кожна з наведених, “вирваних” з його поетичних творів, рядків має право на самостійне існування і дозволяє говорити про діапазон фарб, станів і поетичної новизни. Всього кілька прикладів: “бледнолицый воздух”, “бездетный воздух воображения”, “восковое лицо воздуха”, “воздух смешивал краски”, “воздух напоён ликёром улыбок”, “музейный воздух веков”, “слоится воздух в приглушённом свете”, “венецианского стекла разбился воздух”… І нарешті фрагмент однієї з глав поеми “Бахчисарай”: Над межсезоньем цвет чернил, и синие сильнее чёрных лишь потому, что ветер горный в ущелье тянет из всех жил пропитанный восторгом воздух, который вечность сторожил. А для сьогоднішньої публікації на головній сторінці обрані два вірші: одне – “Воздух” – трирічної давності, а друге, що має форму мініатюри, написано три дні тому.