Перерахуємо великі поетичні полотна Олександра Коротка: «Авраам та Іцхак», «Йосип і Яаков», «Єрусалим», «Венеція», «Париж», «Бахчисарай», «Кохана сонцем», «Зорі назустріч», «Стус». Десяту за рахунком поему «Набережна снів», нещодавно завершену, вирізняє поєднання містичного, ірреального — здавалося б, неможливого — з дивовижною легкістю й простотою письма, як завжди, щедро наповненого метафоричним багатством. Кожна з глав — їх автор назвав, як у музиці, опусами з порядковими номерами — це загадка для читача: чи то лицевий бік, чи то виворіт буття? Визначати стилістичну приналежність, жанр, напрям (сюрреалізм?) — парафія літературознавців, і вони ще скажуть своє слово. А для читача яка різниця, не в термінології річ, а в магії слова, слів. Ця річ, зовсім не схожа на перерахований ряд поем, глибоко інтелектуальна — «потойбічного розуму танці», кажучи словами самого автора. «Набережну снів» вважаємо дорогим подарунком літературним естетам. На Головній сторінці — дві глави, два опуси з нової поеми.