Олександр Коротко наважився летіти поруч з Лермонтовим, тому сила і міць обох дивно приваблива! На наших очах розгортаються глибокі проникнення в таємничий світ психологічно незбагненного. У Лермонтова був настільки «важкий погляд», що на кого б він пильно не подивився, той мимоволі обертався. Разом з автором мимоволі обернулися до нього і ми.
«БЕЛА» Олександра Коротка має магнетичний вплив. Лермонтов у автора — це в людській подобі наче й не людина, а істота іншого порядку, іншого виміру. Він, як метеорит, кинутий до нас з невідомих світів. І на цьому рубежі перед поглядом читача відбувається злиття автора з Лермонтовим, як одне ціле. Відчувається щось не зовсім людське — жахливе або чудове, — але те, що потрібно приховувати від людей, тому що люди такого не прощають. І тільки одиниці, ні, не зрозуміють, як це зробив автор, а зіткнуться з написаним. Звірі чують запах людини, так і Олександр Коротко чує в Лермонтові запах іншої породи. О. Коротко пише: «…і в цьому неповторна сила його поетичного дару, той випадок, коли художня правда сильніше правди власного буття». Так і є! Одних людей тягне до Лермонтова, тому що вони бачать в ньому «демона» або, як тепер кажуть, «надлюдину». Інші відходять від нього з відразою і жахом: «отруйна гадина», «антихрист». Треті накидаються з люттю, щоб загризти, як собаки загризають вовка за те, що від нього не собачий запах. Але тільки Олександр Коротко розгадав у ньому найголовніше, ту грань, коли зникає розлад між занадто розумним з небесною мудрістю поглядом і вразливою, як любов, сумною душею, яка не знала щастя.
«Яка ніжна душа в ньому!» — вигукнув Белінський. «Яка неповторна сила поетичного дару!» — відповідає Коротко. «Хто біля небес, земним той не убитий». Це рівнозначно відноситься і до Лермонтова, і до Олександра Коротка.