Пам’яті поета Володимира Гоцуленка (13.07.1943 — 23.03.2015)
Володя був невільний. Таке чути про неабиякого поета прикро і боляче насамперед для його близьких і шанувальників, а їх було й залишається чимало. І винувата у цій несвободі його безмежна доброта. На ньому трималося все: сім’я, родичі, друзі, і не тільки вони, а всі, хто зустрічався на його життєвому шляху. Такою він був людиною.
Часом буває достатньо одного рядка, щоб зрозуміти масштаб обдарування поета. Початок вірша, присвяченого Пушкіну: «На рівні небес, а можливо, і вище…» — явне тому підтвердження. Видано чимало його книг, і, я певен, вони ще повертатимуться до нас і даруватимуть радість причетності до дивовижного поета й людини. Дуже рідко можна поставити знак рівності між обдаруванням поета та його особистістю. Але це саме той випадок.
Ми з Володею дружили майже три десятиліття. Моя перша поетична збірка «Вікно» вийшла 1989 року у київському видавництві «Молодь», головним редактором якої тоді був Володя, він же її і редагував. Сьогодні моя пам’ять говорить про Володю в минулому часі, а душа говорить з його душею — у теперішньому, і приходить розуміння сенсу життя та його продовження.
Вчора редактор, літературознавець Дмитро Дроздовський отримав чудову новину про публікацію його наукової статті, що присвячена…
Війна триває.Війна йде.Війна біжить.Війна летить.Сьогоднія згадуюз якою пристрастюу дитинствіми стріляли в тиріпо іграшковихмішенях.Сьогоднівони стріляють у…
Вчора Олександр Коротко отримав листа на особисту пошту, в якому йшлося про наміри польського видавництва…