Пам’яті поета Володимира Гоцуленка (13.07.1943 — 23.03.2015)
Володя був невільний. Таке чути про неабиякого поета прикро і боляче насамперед для його близьких і шанувальників, а їх було й залишається чимало. І винувата у цій несвободі його безмежна доброта. На ньому трималося все: сім’я, родичі, друзі, і не тільки вони, а всі, хто зустрічався на його життєвому шляху. Такою він був людиною.
Часом буває достатньо одного рядка, щоб зрозуміти масштаб обдарування поета. Початок вірша, присвяченого Пушкіну: «На рівні небес, а можливо, і вище…» — явне тому підтвердження. Видано чимало його книг, і, я певен, вони ще повертатимуться до нас і даруватимуть радість причетності до дивовижного поета й людини. Дуже рідко можна поставити знак рівності між обдаруванням поета та його особистістю. Але це саме той випадок.
Ми з Володею дружили майже три десятиліття. Моя перша поетична збірка «Вікно» вийшла 1989 року у київському видавництві «Молодь», головним редактором якої тоді був Володя, він же її і редагував. Сьогодні моя пам’ять говорить про Володю в минулому часі, а душа говорить з його душею — у теперішньому, і приходить розуміння сенсу життя та його продовження.
* * * Так і хочеться сказати пам’яті: не так усе це було в дитинстві,…
* * * У кожної країни є свій час і своя місія, і в кожного…
Дмитро Дроздовський, редактор міжнародного літературного журналу «Всесвіт», поділився враженнями від нового п’ятимовного видання поеми Олександра…
* * * Одноразовий біль — це не про нас. Одноразовий біль — це випробування,…
* * * Чорнозем ночей. Глибокі шрами страждань борознять обличчя життя від краю до краю…