В кінці травня — на початку червня названо імена переможців Літературної премії Спілки письменників України імені Максиміліана Кирієнка-Волошина за 2018 рік. На конкурс було номіновано сорок книг (виданих в Україні) тридцяти семи українських авторів, які пишуть російською мовою. Серед них представлено книгу прози Олександра Коротка «Місячний хлопчик», що вийшла у київському видавництві «САМІТ-КНИГА».
Олександр Коротко став лауреатом Волошинськой премії в номінації «Проза», і, за словами членів журі, «Місячний хлопчик» і його автор удостоєні високої нагороди в результаті запеклих суперечок професійних літературних експертів.
29 травня відбулося підсумкове засідання журі, а вже 4 червня його рішення було затверджено Секретаріатом НСПУ. Премії присуджено у двох номінаціях — «Поезія» та «Проза», проте саме ім’я Волошина передбачає демократичне ставлення до творчості, тому роботи декількох учасників відзначено дипломами та спеціальними нагородами.
20 червня в столичному Будинку письменників України пройшла церемонія нагородження лауреатів.
«Місячний хлопчик» був написаний на самому початку нового століття, проте анітрохи не втратив ні актуальності, ні літературних достоїнств через майже два десятиліття. У своєму виступі на церемонії нагородження новий лауреат подякував журі, видавцям і висловив своє ставлення до особливостей прози, написаної поетами.
Для Олександра Коротка ім’я Максиміліана Волошина давно є символом епохи Срібного століття — символом, що увібрав і поєднав поетичне слово, майстерність художника, артистизм і ще багато іншого, що має відношення до мистецтва.
Майже десять років тому було написано вірш «Волошин», читанням якого автор і завершив своє слово у відповідь.
Окаменели слёзы акварели. Не кистью, ветром ты их писал
на палубе зари, и память долгая фрегатом осени плыла к закату.
Смирилось сердце, и строчек вавилон лёг грузной тенью
на легионы виноградников, на римское предчувствие побед,
заставшее врасплох напевы греческих мелодий, скользящих
по судьбе неистовою златокудрой прядью, и якорь бросила душа
на дно морское. Летело облако, похожее на профиль Нефертити,
и дымка лёгкая с наивной простотой парила над землёй, над
киммерийскими холмами. Жить на окраине — удел философов,
причастных к непостижимости мгновений, где море 3 храм
и волны-прихожане читают исповеди тишины, и тёплый бриз
листает вечности страницы. Всё оживает, полнится согласьем,
и одиночество как привилегия, как дар восходит на небесный трон
под звёзд рукоплесканье. Некоронованная жизнь свершилась,
и эхо будущих событий уже стучит в твой дом реликтовый,
Волошин.