Поет Олександр Коротко: «До власне таланту треба ще мати талант до праці»

Олександр Коротко — поет, що поєднує у своїй творчості різні поетичні традиції. Свої вірші він адресує інтелектуальній еліті, вплітає в них філософію і безліч аспектів культури, а знайомством з ним пишалися такі поети, як Белла Ахмадуліна та Андрій Вознесенський.

Artifex поспілкувався з поетом про стан сучасної поезії, про таїнство творчості й про те, як правильно входити у стан страждання.

Artifeх:х: У вас значна творча біографія і багато досягнень: премії, членство в Союзах письменників, визнання… Що з цього ви вважаєте найважливішим успіхом для себе?

Нічого. Творчість — не спорт і не бізнес. До того ж усі наші перемоги і регалії — це ілюзія, не більше. Думаю, головна відмінність творчої людини від її одноплемінників — абсолютна невпевненість і сумніви, які тобі постійно не дають спокою. Це і є головний успіх і невід’ємна умова творчого процесу.

Визнання, як комунізм, — чистісінької води утопія. Щодо мене, то я вважаю, що у своїй творчості не досяг жодних вагомих результатів, особливо коли йдеться про таку крихку й сумнівну справу, як поезія.

Artifex: Наскільки мені відомо, ви вважаєте себе українським поетом, але вірші пишете російською мовою. Чому ви зробили такий вибір?

Хороше запитання. Але я вас розчарую: ніякого вибору я не робив і не міг зробити. Було таке унікальне політичне (я не обмовився, саме політичне, а не поетичне) утворення, як Союз Радянських Соціалістичних Республік. Ось я і народився в одній з таких республік, в Україні, в маленькому провінційному містечку Коростені, у єврейській родині, де розмовляли російською мовою. Тому я — хороший приклад того, що з нами сталося, і того, де ми зараз усі опинилися. Тобто я єврей, який пише російською і почувається в Україні комфортно, а як ще можна почуватися вдома? Якщо тобі вдома некомфортно, значить, це не твій дім.

Artifex: Звідки у вас інтерес до поетичної творчості? Вплинула сім’я, оточення, книги?

Поетами і вбивцями не стають, ними народжуються. Насправді реалізувати можна тільки те, що в тобі закладено. Однак є один дуже маленький, але неприємний нюанс: до власне таланту треба ще мати талант до праці. Буває все навпаки: таланту як кіт наплакав, але неймовірно хочеться працювати. Так стають графоманами. Пам’ятаєте, як співав Висоцький: «Воля волей, если сил невпроворот…»? А книги, що книги? Ну як без них? Вони зі мною, вони в мені, вони роблять мене чистішим і кращим.

Artifex: Назвіть трьох найгеніальніших поетів усіх часів, на вашу думку.

Як ви розумієте, все суб’єктивно і дуже індивідуально. З роками мої вподобання змінюються. І все-таки можу їх назвати: Гельдерлін, Мандельштам, Целан.

Artifex: Кого зі своїх сучасників ви назвали б хорошим поетом?

Для мене це дуже складне запитання з багатьох причин. По-перше, не хочеться нікого образити, та й хто я такий, щоб виступати в ролі судді? По-друге, я не дуже добре знаю сучасну поезію, можна навіть сказати, що я її зовсім не знаю. Але одне ім’я я все ж назву, і не тому, що він мій земляк, який, як і я, колись жив у Одесі. Це Ілля Каменський. Він сьогодні живе в Америці й удостоєний багатьох літературних нагород.

Artifex: Що відрізняє хорошого поета від «ремісника»?

Свобода духу, політ, уява. Вірші хорошого поета зримі. Коли читаєш справжню поезію, ти її не тільки відчуваєш, а й бачиш — фактично сидиш у кінозалі, де тільки один глядач, і цей глядач — ти, читач. І нарешті головне. До хорошої поезії завжди хочеться повернутися, і, перечитуючи її, ти відкриваєш для себе нові й нові грані. І це не випадково, оскільки в такий поезії завжди присутні іскри Божественного.

Artifex: У вас є якісь особливі ритуали для творчості?

Звісно є. Але як я можу сказати, поки земне нами править? Це таємниця. А чому таємниця? Тому що сама по собі поезія — сфера містичного, я б навіть сказав, езотеричного передчуття. Розкриття самого процесу дуже небезпечне. Тому що коли пишеш, ти собі не належиш. Творчий процес — зустріч із Творцем. Він не тільки дає тобі змогу бачити, але з таким же успіхом може у тебе цей дар забрати, якщо ти почнеш пустувати.

Artifex: Вам хочеться, щоб про вашу творчість знали якомога більше людей, чи ви це робите, не орієнтуючись на аудиторію?

Важко відповісти однозначно, але слід бути чесним перед самим собою чи щонайменше не кокетувати. Наведу з пам’яті слова Горького: «Человек – суть общественная». Якщо ти пишеш, то, звісно ж, хочеш, щоб це хтось прочитав.

Що стосується мене, то я пишу, не орієнтуючись на аудиторію. У моєму розумінні не поет маєн шукати свого читача, а читач — шукати свого поета. Я йду один, і не по горизонталі, а по вертикалі. Глибоко переконаний: якщо працювати тільки для того, щоб догодити своєму читачеві, неодмінно зірвешся й ніколи не досягнеш вершини. А результат? Про це сказав Тютчев, і краще не скажеш: «Нам не дано предугадать, как наше слово отзовётся…»

Artifex: Як творчій людині оцінити свою творчість об’єктивно? І чи потрібно взагалі це робити?

Оцінити об’єктивно неможливо. Поезія якщо не єдина, то одна з найбільш суб’єктивних речей на землі.

Artifex: Як ви ставитеся до того, що відбувається з поезією в наш час? Зокрема, до того, що вона виходить за рамки книг, а Нобелівську премію з літератури тепер може отримати і музикант — Боб Ділан, наприклад.

Думаю, що те, що відбувається з поезією зараз, відбувалося в усі віки. Повторюся: поезія — дуже інтимна, дуже камерна річ, як діалог з душею людини. Тому очікувати від наших сучасників, що постійно кудись біжать, квапляться, у наш бездуховний час не доводиться, — від нас усіх, тим більше від поетів, нічого не залежить у цьому нижчому зі світів. Ну як їм впоратися з поезією, коли вони із собою впоратися не можуть? Ось і біжать до першої кінцевої зупинки…

А більше нашкодити Бобу Ділану, ніж це зробив Нобелівський комітет, просто неможливо. Міліють не лише річки, а й люди, і члени Нобелівського комітету не виняток. Ну про яку поезії тут можна говорити?

Artifex: Ви стверджували, що творчість заснована на стражданні. Чому так?

Тільки через страждання ми каємося і очищуємося. На мій погляд, поезія не тільки автобіографічна, вона вся зіткана, як і людина, з клітин болю, і навіть любов не виняток. Інша справа, що страждати можна по-різному. Важливо не те, як ти входиш у цей стан, а як ти з нього виходиш. Якщо страждання — лабіринт, з якого не знаєш, як вийти, то це біда. Перш ніж увійти, подивися, де вихід.

Artifex: Ви справляєте враження дуже спокійної, самодостатньої та гармонійної людини. Як ви прийшли до цього?

Ну, по-перше, ще не прийшов, я тільки йду, я в дорозі. Ліки одні — віра. І цим все сказано, особливо для посвячених.

Artifex: Що ви порадите тим, у кого спокою на душі немає?

Більше приділяти уваги своїй душі, розмовляти з нею, і рано чи пізно вона відгукнеться, й від цього діалогу залежить ваше майбутнє після завершення життя земного.

Artifex: Наше традиційне запитання від Artifex: коли ви востаннє робили щось уперше?

Місяць тому, коли вирішив віддати данину моді й не тільки не випасти з часу, а й не відстати від нього. Я почав вивчати інстаграм і відкрив свою сторінку.

А в ширшому розумінні того, що ми робимо вперше, — ми вперше народжуємося, вперше починаємо кожен новий день, вперше вмираємо. В останньому теж нічого страшного немає — просто ми переходимо з одного стану в інший, із скінченного у нескінченне.

Опис для соцмереж: Один з найважливіших для нашого часу поетів Олександр Коротко поділився з Artifex своїми поглядами на сучасну поезію, душевний спокій і, звісно, вічне страждання художника.

Автор: Яна Гарбовська

admin

Next Микола Гоголь — прозаїк чи поет? »

Previous « «Місячний хлопчик» («Ragazzo di Luna») Олександра Коротка італійською мовою: синергія образів крізь луну мовних засобів

Авторський сайт Олександра Коротка

Поет Олександр Коротко: «До власне таланту треба ще мати талант до праці»

Recent Posts

“Так і хочеться сказати пам’яті…”

“У кожної країни є свій час…”

Дмитро Дроздовський про видання поеми «СТУС» у Glagoslav Publications

“Одноразовий біль — це не про нас…”

“Чорнозем ночей…”

“Рідко, нам випадають гуманні ночі…”

Поет Олександр Коротко: «До власне таланту треба ще мати талант до праці»

Related Post

Recent Posts

“Так і хочеться сказати пам’яті…”

“У кожної країни є свій час…”

Дмитро Дроздовський про видання поеми «СТУС» у Glagoslav Publications

“Одноразовий біль — це не про нас…”

“Чорнозем ночей…”

“Рідко, нам випадають гуманні ночі…”