Авторський сайт Олександра Коротка

Альбом однорядкових віршів Олександра Коротка, ілюстраціями до якого стало музейне зібрання раніше не публікованих графічних і живописних робіт Михайла Казаса, художника початку ХХ століття, — це унікальний культурологічний проєкт. 2002 року, видаючи альбом «Транскрипція думки», кримське видавництво «Таврія» звернулося до музею з пропозицією використати маловідомі та невідомі твори Михайла Казаса для їхнього публікування разом з поезією Олександра Коротка. У результаті кропіткої роботи вийшла книжка, що не має аналогів. Поета і художника розділяють сто років, проте читач, перегортаючи сторінки альбому з однорядковими віршами Олександра Коротка і роботами Михайла Казаса, не помічає цього довгого періоду, оскільки обидва митці перебувають поза часом.

ПРІРВА

Вони ніколи не зустрічалися. Але щоразу, думаючи один про одного,  сперечалися. Ось їхня остання розмова.

Поет: Ні й ще раз ні.

Художник: Неврастенік.

Поет: Ні.

Художник: Подивися на своє оточення.

Поет: Замовкни.

Художник: Дурень. Твої думки читають з аркуша.

Поет: Забудь про мене.

Художник: Ні. Занадто багато мене в тобі.

Поет: Вибач.

Художник: Ти без мене ніщо.

Поет: Я знаю.

Минуло небагато часу, і поет помер. Художник не встиг приїхати на похорон. Він жив у іншому столітті.

1996 року Олександр Коротко написав цей воістину провісний вірш, який майже за десять років передбачив появу Поета і Художника зі столітнім часовим проміжком під однією обкладинкою. Мистецтвознавець Сергій Папета, автор передмови до альбому «Транскрипція думки», не знаючи про існування цього вірша, теж «угадав» цей феномен: «Рукописи не горять. Картини не зникають. Художники не вмирають. Вони перебувають у ними ж створеній дійсності й час від часу відвідують один одного. Перетинаючи умовні кордони світів, рука Поета, простягнута через століття, знаходить відповідь дружньої руки Художника. І Життя не зникає ні на мить».

***

Полохливе щастя в тіні невдач.

***

Радості сумний початок.

***

Земних утіх пісочний годинник. 

***

З усіх обіймів ішла ніч.

***

Не підглядай чужі сни.

***

Оркестрова яма пекла.

***

Кочові набіги епох.

***

Лукава місцевість.

***

Провінційна вічність.

***

Запаморочення землі.

***

Всесвіту життя приватне.

***

Приходить час, і все втрачає сенс.

Михайло Казас — художник початку ХХ століття, народився в Криму в інтелігентній, освіченій караїмській родині. Щедро і різнобічно обдарований природою, Михайло в шістнадцять років вступив до Мюнхенської академії мистецтв, після закінчення якої близько року провів у Парижі. Повернувшись в Росію, молодий художник багато й плідно працює — у Севастополі, Євпаторії, під час подорожі Закавказзям, потім їде до Петербурга. З початком війни Михайло Казас потрапляє в армію, де служить у санітарних частинах. Як тільки випадає нагода, робить начерки батальних сцен, пише етюди, портрети товаришів. Отримавши десятиденну відпустку, на початку 1918 року приїжджає до Севастополя, і під час розгулу червоного терору був розстріляний більшовиками 23 лютого серед інших російських офіцерів. Йому було 29 років. Доля його робіт так само трагічна, як і його власна: більшість полотен, що зберігалися в будинку Казасів, знищила пожежа під час бомбардування. Вціліли кілька великих і близько п’ятисот дрібних робіт художника. Більшість зберігаються у Сімферопольському художньому музеї, найкращі є частиною постійної експозиції.