Авторський сайт Олександра Коротка

Поетична збірка з парадоксальною назвою «Оплески мертвих рук» (рос. «Рукоплесканье мертвых рук») вийшла друком у Києві 1998 року. Вірші були незвично концентрованими за думкою і новаторськими за манерою письма. Виникло бажання помістити в різних розділах книжки ілюстрації, які органічно увійшли б до збірки завдяки своїй несхожості на традиційну книжкову графіку. Так на сторінках цієї книжки з’явився художник Віктор Бабанін.

Олександр Коротко 2009 року, через десять років після видання книжки «Оплески мертвих рук», написав вірш «Графіка» про художників, чия творча доля настільки ж непроста, як і їхні талановиті творіння. Частково він адресований і Віктору Бабаніну.

 

ГРАФІКА

Навіщо розглядати і чекати припливу пошматованої часом уяви? Тут усе мікроскопічно, та й на скупість давно захищено права. На безсердечному виднокраї, що впав горілиць, лежить загадкова даність, наче негатив доносу художника на власний смуток. Я знав небагатьох. До одних прийшов порятунок задовго до ненаписаних картин, інші чекали, коли їх зрадять, щоб не муляти в урядових місцях очі успішним. Художник у графіці — вісь координат: по вертикалі — тінь Кафки, у горизонтальній площині — розлука любові, і точкою відліку слугує нуль, такий собі непотрібний колобок, як сонце, але тільки чорного, мабуть, кольору. Усім очікуванням всупереч безстрашність із небес стікає водостічними трубами безбарвних дощів. На звалищі сміттєвої любові і чорнокнижники, і ворони, сюжет графічний без воєн і полководців, один лиш біль й щуплявий сон із Дюрерівських захмелілих вотчин. Пензель поплавком стирчить із банки, сьогодні не клює, малюнки вирізали паспарту із власної душі. А охочих зрозуміти все менше. У присінку, де і сіней нема, слинявим пальчиком погрожує буденність неприборканих вождів. Не можна намалювати мрію. Художника втому можна підкувати запоєм, тишею, але ненадовго. У німій квартирі графіка скупа графіка гордовитіша за його непрожиті історії. Спогадів жалюгідне блукання, як у монотипіях дзеркальних, стоїть, насупившись, на тонких ніжках буття. Зосередженість і злість розгулюють голяка. Блошиний ринок дрібниць, деталей занепалих, сюжет безкрайньої порожнечі. Як протриматися день, художник знає, а далі — все, глухий кут. Забитися б у кут темряви і по протоках долі, по судноплавних цих річках, доплисти до берегів дитинства, та всі паперові кораблики світанку, на жаль, стоять на якорі надій.

Віктор Бабанін народився 1963 року в Криму. Закінчив Сімферопольське художнє училище імені Самокиша. 1985 року на весняній виставці Кримського товариства сучасного мистецтва вісімдесят п’ятого року в Художньому музеї вперше виставив дванадцять своїх робіт. Художник володіє і пензлем, і пером, проте графіка — його улюблений жанр. Це малюнок, акварель, офорт і монотипія — відбиток, виконаний у єдиному екземплярі, штучний предмет мистецтва. У монотипії він поєднав навички малювальника з особливою технікою створення дзеркального зображення на пластині та його перенесення на папір за допомогою офортного верстата. Віктор Бабанін — лауреат премії Ради Міністрів АРК у галузі образотворчого мистецтва, член Спілки дизайнерів України, член Кримського товариства сучасного мистецтва, Почесний член Академії мистецтв Гайдельберга (Німеччина). Учасник вітчизняних і зарубіжних персональних виставок у містах Криму, України, Росії, Литви, Німеччини, Італії, Швейцарії, Канади та інших країн; ініціатор і учасник колективних художніх виставок, фестивалів, конкурсів, гуманітарних акцій і соціальних проєктів. Роботи експонуються в музеях і прикрашають громадські центри й державні установи, перебувають у приватних зібраннях. Кілька робіт куплено для колекції Ватикану. Як художник-ілюстратор книжок (понад тридцять) і літературних журналів у 2004 році був прийнятий до Спілки письменників. Дві його перші роботи в царині книжкової графіки — це оформлення роману Василя Аксьонова «Острів Крим» (1993) та ілюстрації до поетичної збірки Олександра Коротка «Оплески мертвих рук» (1998). Обидві книги сьогодні — бібліографічний раритет.