Дев’яності роки тепер уже минулого століття завершують собою період, коли поезія звучала на повний голос у театрах, концертних залах, великих аудиторіях. Історичні вечори в Політехнічному, що увірвалися зі свіжим вітром відлиги шістдесятих, майже на сорок років зробили поетів кумирами, фігурами «культу особи» в найкращому і найвищому сенсі цих слів. Євтушенка, Ахмадуліну, Вознесенського, Рождєственського, Окуджаву — їх молоді одухотворені обличчя, сміливі вільні рядки знала вся захоплена читанням країна. Це явище не відносилося до маскультури чи моди, а було викликане незрозумілою потребою слухати і чути вірші, вбирати поезію. Пізніше величезну кількість слухачів збирали виступи Володимира Висоцького.
Вечір поезії Олександра Коротка у Вінниці
Друга половина дев’яностих для Олександра Коротка, який до цього часу мав газетні й журнальні публікації і випустив свої перші книги, стала періодом великих поетичних вечорів. У 1996 році, в кінці вересня, у Вінниці, в концертному залі «Плеяда» відбулася презентація збірки його віршів «Будні розуму». Це була по-справжньому тепла зустріч із любителями поезії, попри те, що стояла похмура прохолодна погода. Авторське читання супроводжував піснями на вірші Олександра Коротка заслужений артист України композитор Микола Свидюк. Вів зустріч її організатор, начальник управління культури, заступник губернатора Вінницької області Микола Ільчук.
Слідом за святом поезії у Вінниці, 19 грудня того самого року, в Одеському театрі опери та балету пройшла чергова творча зустріч Олександра Коротка з глядачами «Розставання — привід для зустрічі», названа за рядком одного з його ранніх віршів. До цього часу готувався до виходу аудіоальбом композитора і виконавця Миколи Свидюка з такою самою назвою і піснями на вірші Олександра Коротка.
Поет багато читав, і публіка віддячила йому довгими оваціями. В Одесу спеціально послухати вірші у виконанні автора приїхали численні друзі й шанувальники його поезії.
***
До чего же обманчива смерть.
В разгулявшемся сердце хранится
твой портрет. Моё право иметь
всё, за что мне придётся молиться.
От тебя я душой ни на шаг.
Расставание — повод для встречи.
Этой ночью уже я подам тебе знак,
а пока пусть горят поминальные свечи.
И друзей равнодушный приход
пусть тебя не обидит случайно.
Просто в этот бесчувственный год
мы встречаться с тобой будем тайно.
1994
28 травня 1998 року в Колонній залі Київської філармонії пройшов поетичний вечір Олександра Коротка «Рукоплескання мертвих рук» із презентацією однойменної книги. Це було театралізоване дійство, спектакль, поставлений режисером Олексієм Кужельним. Учасниками музично-літературної композиції з ліричних і філософських віршів стали актори Олексій Богданович і Тетяна Олексенко, за роялем була композитор і виконавець Інна Пушкар. На закінчення прозвучали вірші у авторському читанні.
***
Рукоплесканье мёртвых рук,
адажио бескрылых мотыльков.
Из мест, в которых ты сейчас, услуг
не оказать. Прости. Так далеко
мы друг от друга не были давно.
Гримасы дня. Болезненный испуг
немых воспоминаний заодно
тревожит тишину чужих разлук.
Фойе в поношенном пальто плечом
касается финала, и силуэт
твоих неброских фраз. Так, ни о чём
беседует с друзьями, но это
лишь прелюдия к той комнате пустой,
куда без слов заталкивает ночь.
Я медлю. Каждый шаг по мостовой
ведёт к тебе, и некому помочь.
1997, Київ
Вечір поезії Олександра Коротка в Харківському оперному театрі
Наприкінці 1998 року поетичний вечір пройшов у Харківському оперному театрі. І знову глядачі аплодували поетові Олександру Коротку і композитору Інні Пушкар, яка до цього часу написала багато нових пісень на тексти з виданих книг. Олександр Коротко ніколи не писав слова до музики і дуже рідко взагалі писав вірші на прохання композиторів, роблячи виняток лише для Інни Пушкар, з якою пов’язаний творчою дружбою у півтора десятка років.