Це була, мабуть, одна з найзначніших літературних подій початку нового століття і нового тисячоліття. 8 грудня 2000 року в Києві, на сцені Національного театру драми імені Івана Франка, у переповненому залі з успіхом пройшов «Поетичний вечір на двох» де, змінюючи один одного, на сцену виходили Белла Ахмадуліна та Олександр Коротко. Відкрив вечір і представив учасників Павло Загребельний. Його слова, дивно точні й глибокі, відразу ж занурили залу в атмосферу свята високої поезії.
Київ бурхливо аплодував своєму співвітчизнику і тепер уже зарубіжній гості, але, як відомо, сила поетичного слова не має кордонів. Чарівні співочі ахмадулінські інтонації рядків і строф і повні енергії, лаконічні за формою й точні на думку вірші Коротка не сварились, а співіснували на цьому красивому вечорі.
***
Куда спешить, когда не ждут,
когда кругом одна разлука,
когда шумит прибой минут,
когда все шорохи и звуки
из бездны лета восстают.
Воспоминаний грустный суд,
причуды осени, забвенье,
неузнаваемый приют,
холодные чужие тени
прохода сердцу не дают,
и небо в клочьях туч бездомных
такую грусть в себе таит,
и в зеркале души огромной
закат отчаянно горит.
В предместье солнечного света,
под пересуды птичьих стай,
мы возвращаемся из лета
в свой скучный, но привычный рай.
1998
Олександр Коротко читав і недавно написані, ще не опубліковані речі, і вірші минулих років з поетичної збірки «Рукоплескання мертвих рук». Вірші «Ноктюрн» і «Петербург», обидва дев’яносто четвертого року, завжди мають особливий успіх у авторському читанні.
ПЕТЕРБУРГ
Когда-нибудь бывали вы
на берегах реки Невы,
где леденящий холод вод
невольно за душу берет,
где туч свинцовых хоровод
купается в пучине вод,
где отражаются дома,
где сводят улицы с ума,
где одинокие мосты
с историей давно на «ты»,
где бренно все, как было встарь:
аптека, улица, фонарь,
знакомой Незнакомки след
и Блока бледный силуэт,
где так величественна грусть,
где понимаешь слово Русь,
где неизбежности восход,
где белый, белый пароход
качает сонную мечту,
где умираешь на лету.
НОКТЮРН
Под занавес заката, в октябре,
в причудливом воображенье света,
душа участвует в игре,
названия которой нету,
и привкус тишины горчит
миндальной косточкой разлуки,
и просыпаются в ночи
знакомые до боли звуки.
Мерцающих ноктюрнов сон,
в партере тихая дорога
и лунных звуков чистый звон,
с любовью обращенных к Б-гу.
Необитаемый восторг,
безумных звезд самосожженье,
росы березовый поток,
моей бессонницы круженье,
невосполнимые мгновенья,
таинственной вселенной бриз,
мечтательные песнопенья,
воображения каприз…
Вечір пройшов за участю московських гостей: генерального директора Російського ПЕН–центру поета Олександра Ткаченка та чоловіка Белли Ахмадуліної — відомого театрального художника і сценографа Бориса Мессерера.
Відеоверсію (фрагменти) можна побачити в розділі сайта
