Буває так раз на двісті, рідше на сто років, коли не поет пише про любов, про природу, а любов, природа говорять голосом поета. Можна захистити себе, убезпечитися від інтервенції любих очей, вітру, сонця, якщо твій дар мізерно малий у порівнянні з цими явищами, а якщо він дорівнює їм або більший за них, тоді у світ наших почуттів вривається бурхливий океан пристрастей із цунамі емоцій, з безмежним щастям, з по́внею захвату, із передзвоном дощу на асфальті. Варто нам тільки доторкнутися до цього дива, як співзвуччя незрозумілих букв перетворюється на незрозуміле ім’я Борис, і чутно, як Пастернак навіки входить у наші серця без стуку:
І соколом, що крові роздобув, з небес
Спускалось серце на твою долоню.
Його давно немає з нами. Не так. Немає його плоті, а що плоть? Жалюгідна оболонка, старенька одежина, з праху в прах, а душа його не снидіє, а й досі живе в кожному слові, у вервечках рядків, що йдуть крізь наші життя в майбутні покоління. І бачимо, як поет клавіші зграї годує з руки.
Що може бути інтимніше за поезію? Лише слово Творця. І це слово даровано пророкам та поетам. І в забутті, у пропасниці неземних передчуттів, вони несуть у своїх віршах непізнане життя, але прожите ними в інших світах, де нам тільки доведеться відбутися. Так його серцю кладеться любов’ю гарячкова новина світів в узголов’я.
Хотів запитати Пастернака, ну як йому серед нас живеться, але не спитаю, боюся почути правду.
Вчора редактор, літературознавець Дмитро Дроздовський отримав чудову новину про публікацію його наукової статті, що присвячена…
Війна триває.Війна йде.Війна біжить.Війна летить.Сьогоднія згадуюз якою пристрастюу дитинствіми стріляли в тиріпо іграшковихмішенях.Сьогоднівони стріляють у…
Вчора Олександр Коротко отримав листа на особисту пошту, в якому йшлося про наміри польського видавництва…