Авторський сайт Олександра Коротка

Поему «Бахчисарай» Олександр Коротко написав за враженнями від перебування в Бахчисараї та мандрівки його околицями. Поет відкрив для себе це дивовижне місто пізньої осені 2005 року, хоча й бував тут і раніше. Поему було завершено в листопаді 2006 року, і незабаром вона вийшла окремою книжкою. Проілюструвати це видання фотографіями запросили Юрія Гладкого, в архівах якого був чудовий цикл знімків зимового Бахчисарая того року, коли мінарети Ханського палацу, усипальниці ханів і просто вузькі міські вулички засипав сніг — дивина для цієї місцевості. У фотографіях Юрія Гладкого автор поеми знайшов підтвердження пережитого ним самим відчуття «потойбічної реальності» й відчуженості. Деякі фотоілюстрації були зроблені спеціально для цього унікального видання, яке можна вважати і поетичним шедевром, і справжнім культурологічним проєктом. «Бахчисарай» — перший у літературі епічний твір про цю стародавню землю. Поема складається із сорока семи глав-віршів, що чергуються з майже двома десятками фотографій.

БАХЧИСАРАЙ

Обидное солнце вспугнуло луну, вцепился лес зубами в горы,
дороги превратились в сквозняки. Не то чтоб злобою дышало
время, а так. По улицам шаталась тишина. Спиной прижавшись
к темноте, стояли скалы-Голиафы. И караимы приходили
умирать на кладбище, в свой рай, блаженной памятью хранимы.
У маленьких народов всегда перед глазами вечность. Они
кладут под голову ночей страдания и странствия свои и
засыпают в теплоте, обласканные трепетом свечи.
Тут неприлично узнавать друг друга. Лишившись общества
назойливых друзей, ты свой, садись на поезд и приезжай. У
местных философию отняли будни. Но это только повод.
Всмотрись в походку, видишь, женщина идёт, за ней старик.
Не грусть и не тоску, а ожидание тревоги, свою единственную
роскошь, с упрямством и достоинством несут, как коромысло на
плечах, и в этом царстве неведенья живёт неповторимый дух.
Забыть себя – первопричина, начало переселения. Туристы
здесь непрошеные гости, они галдят, как чайки на пристани
в голодный год, но разве море убывает? Здесь расстоянье –
вещь в себе, потусторонняя реальность, и если свет горит в
окне, не верь. Жить правдой городка порочно и бессмысленно,
все знаки препинания тут не находят себе места, и только
многоточие такую обретает силу, что если бы не ветер, не знаю,
к чему б всё это привело.
Все хлопоты и беды приносит лето. Смирение зовёт к разлуке.
Приходит осень. И главная печаль все жаждет мщенья.
Изнеженная кисть рукою водит постояльца, и стынет сердце
по утрам, и хочется всё бросить и уехать. Перетерпеть не
для меня.

     

 

КАРАИМСКОЕ КЛАДБИЩЕ 

Слоёной памяти пирог, гиперболическое слово. У неба свой
священный долг – основа праха, и где б ты ни был, ты
лишь гость, и не загадывайте впрок, пока кладбищенская
радость по каплям пьёт деревьев сок. Незащищенные
надгробья молчанье осени хранят, и это лишь души подобье.
Висят бессонные сады, и в кандалах дубы звенят. Что
может быть надежды проще, лишь можжевеловая роща в
оттенках варварской судьбы. По затаённой тишине, аллее,
нет, тропинке долгой, ты поднимаешься недолго к воротам
рая, и, ступая по отрешенной мостовой, ты жизнь свою
мечтой считаешь, и, сам того не понимая, ты оживаешь в
этой мгле, и ключ от вечности вручаешь всем согрешившим
на земле.

           

Фотопортрети Олександра Коротка авторства Юрія Гладкого увійшли до кількох поетичних видань, супроводжують газетні й журнальні публікації (інтерв’ю, анонси книжок, які вийшли друком). Три фотопортрети стали оформленням обкладинок книжок — «Від А до Яфігізмів», «Мовчазні пісні» і «Я не жив на землі», використані для внутрішнього оформлення шмуцтитулів зазначених видань. Репортажні знімки Юрія Гладкого вміщено на сторінках цього сайту (поетичний вечір у Москві з Сергієм Юрським і спектакль театру на Подолі «Квартал небожителів» 2006 року в розділі «Події»). У 2008 році Олександр Коротко написав вірш про магію фотографії, ставлячись із безперечною шаною до цього виду мистецтва. Вірш присвячений усім тим, хто безмежно відданий своєму ремеслу у найвищому розумінні цього слова і, як Юрій Гладкий, працює чесно та невтомно.

ФОТОГРАФІЯ 

Застигле життя за шкільною партою розуму в пеналі дитинства твого ховає чорно-білі олівці, що малюють з пам’яті втрат фотографії душі. Їх багато, вони вповзають в об’єктив свідомості, кричать, покусані захватом від того, що відбувається, і нікому невтямки, що ці відбитки живого на неживому тлі втрачених ілюзій — ніщо інше, як панегірик, надісланий художником на вимогу собі. Настовбурчується глухота онімілих миттєвостей. Навіщо подобатися іншим у бездітному повітрі уяви? Клац — і гільйотина знімка зітнула голову тому, що відбувається, і ось ти вже спочиваєш на негативі, спресований часом і небуттям.

 

Юрій Гладкий — фотохудожник, член Спілки фотожурналістів Європи та Росії. Народився 1957 року в Херсоні, живе і працює в Сімферополі. Закінчив Кримський медичний інститут за спеціальністю хірургія. Другу вищу освіту здобув в Америці, в Нью-Йоркському економічному університеті (організація управління виробництвом).

Фотографією почав займатися в дев’яності роки, і на цей вибір, найімовірніше, вплинули дитячі враження — у вихованні Юрія брав участь друг батька, дядько Женя Пінський, відомий у місті фотограф, тонка інтелігентна людина, яка насамперед дала хлопчикові уроки життя. Цікавість і допитливість, уміння докопатися до суті допомогли Юрію Гладкому стати справжнім майстром. На цьому шляху було чимало помилок і розчарувань, але досвід, завзятість і вміння бачити допомогли йому стати професіоналом. Нетерпимість до всього, що пов’язане з темною стороною життя, — зла, брехні, зради, неприйняття святенництва й дріб’язковості — у художника перетворюються на позитивну енергію його фотознімків.

 

Юрій Гладкий багато подорожує. Він об’їздив штати Північної Америки, багато країн Європи, побував у Азії та Африці, на Кубі, блукав сибірською тайгою. Однак його справжня любов — це Крим. Фотохудожник добре знає не тільки «лаковані» набережні південнобережних міст, а й важкодоступні ущелини та перевали, круті схили гір та узбережжя кримських морів. Особливо любить Балаклаву, Севастополь, Азов, Кімерію, Бахчисарай.

 

У портфоліо Юрія Гладкого — портрети, жанрові та репортажні роботи, пейзажі, натюрморти. Його фотографії друкували київські газети «Бульвар» і «Факти», кримські журнали «М-Клуб» і «Каприз», російські видання «GQ», «Vogue», «Glamour». У 2009 році Юрій Гладкий посів третє місце в престижному фотоконкурсі професійних фотографів Європи, які організував журнал «Playboy». У різні роки проходили його персональні виставки. Роботи зберігаються у багатьох приватних колекціях.