Найтемніші часи народжують найпрекрасніші речі. У своєму новому есе Олександр Коротко гострим лезом художніх образів розрізає темряву розгубленості, як тканину. І через виняткові художні метафори ми здатні побачити ясніше, більше, ніж бачать очі, втомлені блекаутами. Багатоликий жокей-час ніколи не сповільнює свій біг. Це вже було раніше незліченну кількість разів. Невблаганний вершник не виявляє інтересу до людських трибун. Та в другій частині есе автор проливає ще більше світла на збентежених цим відкриттям читачів. Ми розуміємо, хто зробив вірну ставку у вічних перегонах. Ставку на безкомпромісну свободу, що не знає страху. Жокей ще продовжує рух, але переможця вже визначено.
Багатоликий час. Ось він у подобі жокея, натягнувши віжки секунд і хвилин у бажанні прийти першим, не роззираючись по боках, біжить під ненаситні вигуки трибун зачарованим колом іподрому життя, не знаючи, що нас очікує попереду. А ось він уже в образі сонця світить нам зсередини і робить наше життя яскравим і неповторним, і дарма, що світло згасло, це не кінець Світу, це лише його початок, що втілює всі наші прагнення до незалежности й свободи духу.
* * * Непогода життя. У вуличній тисняві днів блукає вбивча пригода часу. А…
* * * Відроджуйтесь, люди, для любові земної і країни моєї. Повертайтесь люди. …
Сонце зими - ніжне й безпристрасне, відчужене від наших болів і страждань. Що з…
*** Казино війни. З-за спини, вдалині маячить горизонт, схожий на картини шаленого Далі. Дивись -…
* * * Сухотною була зима в останній рік війни. І день, схожий на…