Найтемніші часи народжують найпрекрасніші речі. У своєму новому есе Олександр Коротко гострим лезом художніх образів розрізає темряву розгубленості, як тканину. І через виняткові художні метафори ми здатні побачити ясніше, більше, ніж бачать очі, втомлені блекаутами. Багатоликий жокей-час ніколи не сповільнює свій біг. Це вже було раніше незліченну кількість разів. Невблаганний вершник не виявляє інтересу до людських трибун. Та в другій частині есе автор проливає ще більше світла на збентежених цим відкриттям читачів. Ми розуміємо, хто зробив вірну ставку у вічних перегонах. Ставку на безкомпромісну свободу, що не знає страху. Жокей ще продовжує рух, але переможця вже визначено.
Багатоликий час. Ось він у подобі жокея, натягнувши віжки секунд і хвилин у бажанні прийти першим, не роззираючись по боках, біжить під ненаситні вигуки трибун зачарованим колом іподрому життя, не знаючи, що нас очікує попереду. А ось він уже в образі сонця світить нам зсередини і робить наше життя яскравим і неповторним, і дарма, що світло згасло, це не кінець Світу, це лише його початок, що втілює всі наші прагнення до незалежности й свободи духу.
* * * На одну зиму менше. На одну війну більше. Поминальна чекає весна. І…
Острівних днів загублені адреси і океани снів глибокі, як непритомність розіп'ятого похапцем бузку. Йде Війна…
Живіть у будинкахвеликих літерв портах і бухтахочей коханих,ходітьна виставитиші,адже помахвій –це в театрі життяпремʼєра. Переклад…
*** Хочеться крикнути з відчаю на все горло, щосили в бік далекого й близького Заходу:…
*** Як можеш ти співатиці слована піку слави,невже не бачиш ти,що в них розстріляновсі наші…