Найтемніші часи народжують найпрекрасніші речі. У своєму новому есе Олександр Коротко гострим лезом художніх образів розрізає темряву розгубленості, як тканину. І через виняткові художні метафори ми здатні побачити ясніше, більше, ніж бачать очі, втомлені блекаутами. Багатоликий жокей-час ніколи не сповільнює свій біг. Це вже було раніше незліченну кількість разів. Невблаганний вершник не виявляє інтересу до людських трибун. Та в другій частині есе автор проливає ще більше світла на збентежених цим відкриттям читачів. Ми розуміємо, хто зробив вірну ставку у вічних перегонах. Ставку на безкомпромісну свободу, що не знає страху. Жокей ще продовжує рух, але переможця вже визначено.
Багатоликий час. Ось він у подобі жокея, натягнувши віжки секунд і хвилин у бажанні прийти першим, не роззираючись по боках, біжить під ненаситні вигуки трибун зачарованим колом іподрому життя, не знаючи, що нас очікує попереду. А ось він уже в образі сонця світить нам зсередини і робить наше життя яскравим і неповторним, і дарма, що світло згасло, це не кінець Світу, це лише його початок, що втілює всі наші прагнення до незалежности й свободи духу.
* * * Сухотною була зима в останній рік війни. І день, схожий на…
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…