У творчості Олександра Коротко чимало творів про морську стихію. Дивно, що серед поетичних звернень до цієї теми не знайти пейзажної описовості – в своїх віршах автор бачить в океанах і морях одухотворених істот та надає їм якості, властиві якійсь вищій субстанції, олюднюючи їх. На головній сторінці в рубриці ВИБРАНІ ВІРШІ – два твори: “Океан”, щонаписане сьогодні, і “Море” трирічної давності. Їх можна порівнювати, обмірковувати авторський задум, перечитувати ці вірші, намагаючись розгадати укладену в них таємницю, властиву високій поезії. Є ще один твір у Олександра Коротко, близький двом опублікованим, який доречно навести на закінчення: * * * Здравствуйте, мои дорогие! Пишу вам неразборчивым почерком своих сомнений на краю тишины, где время пожелтевшими листьями спускается к морю, единственному и беззащитному началу моей любви к пустоте. Я бросаю плоскую, как горизонт, гальку, и она уже не скользит по бездушной глади, а тонет в немом обмороке одиночества. Вот и я, брошенный в море, иду ко дну, нет, я парю, и этот полёт в зелёную темноту озаряет мою душу светом.