* * *
Люди ті самі речі.
Розкидані абияк.
Старіють, зношуються,
просто губляться.
Ось ще на одного
невпевненого менше
стало,
але з появою нового
все повторюється.
Кажуть, після нас,
з причини невідомої
багатьом, але факт,
залишається душа.
Так покинутий ліс
віддає
всі права на себе без
оглядки осінній погоді.
Уціліла пам’ять,
по складах
розбираючи манатки,
когось
за щось звинувачує,
і за вечерею всіх дивує
відсутністю мовлення.
Подивіться у вічко.
Я впевнений,
за вашим порогом
хтось стоїть.
Не сумуйте.
Ми всі тут
на пташиних правах.
admin

Recent Posts

Майкл Пурсглов про поему Олександра Коротка «СТУС»

Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…

2 дні ago

Дмитро Дроздовський про поему Олександра Коротка «СТУС» і відгук Давида Коротка

Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…

3 дні ago

Давид Коротко про поему «СТУС»

Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…

3 дні ago

“Гості з моїх снів…”

* * * Гості з моїх снів за моїм столом сидять і ведуть зі мною…

3 дні ago

“Місто безумства і натхнення…”

*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…

1 тиждень ago

АПОФЕОЗ

Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…

2 тижні ago