* * *
Люди ті самі речі.
Розкидані абияк.
Старіють, зношуються,
просто губляться.
Ось ще на одного
невпевненого менше
стало,
але з появою нового
все повторюється.
Кажуть, після нас,
з причини невідомої
багатьом, але факт,
залишається душа.
Так покинутий ліс
віддає
всі права на себе без
оглядки осінній погоді.
Уціліла пам’ять,
по складах
розбираючи манатки,
когось
за щось звинувачує,
і за вечерею всіх дивує
відсутністю мовлення.
Подивіться у вічко.
Я впевнений,
за вашим порогом
хтось стоїть.
Не сумуйте.
Ми всі тут
на пташиних правах.
admin

Recent Posts

“Так і хочеться сказати пам’яті…”

* * * Так і хочеться сказати пам’яті: не так усе це було в дитинстві,…

7 днів ago

“У кожної країни є свій час…”

* * * У кожної країни є свій час і своя місія, і в кожного…

2 тижні ago

Дмитро Дроздовський про видання поеми «СТУС» у Glagoslav Publications

Дмитро Дроздовський, редактор міжнародного літературного журналу «Всесвіт», поділився враженнями від нового п’ятимовного видання поеми Олександра…

4 тижні ago

“Одноразовий біль — це не про нас…”

* * * Одноразовий біль — це не про нас. Одноразовий біль — це випробування,…

1 місяць ago

“Чорнозем ночей…”

* * * Чорнозем ночей. Глибокі шрами страждань борознять обличчя життя від краю до краю…

1 місяць ago