* * *
Люди ті самі речі.
Розкидані абияк.
Старіють, зношуються,
просто губляться.
Ось ще на одного
невпевненого менше
стало,
але з появою нового
все повторюється.
Кажуть, після нас,
з причини невідомої
багатьом, але факт,
залишається душа.
Так покинутий ліс
віддає
всі права на себе без
оглядки осінній погоді.
Уціліла пам’ять,
по складах
розбираючи манатки,
когось
за щось звинувачує,
і за вечерею всіх дивує
відсутністю мовлення.
Подивіться у вічко.
Я впевнений,
за вашим порогом
хтось стоїть.
Не сумуйте.
Ми всі тут
на пташиних правах.
admin

Recent Posts

“У світі, в якому ми живемо…”

* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…

2 тижні ago

“Хто пояснить мені…”

*** Хто пояснить мені, чому ми всі - живі і мертви - опинились під руїнами …

2 тижні ago

“Однокімнатні ночі…”

*** Однокімнатні  ночі. Ось і стали ми змужнілими. Постаріли наші  діти, і світанки посивіли. Наші…

3 тижні ago

“Смертельно-блідий місяць…”

* * * Смертельно-блідий місяць, відходить тінь кохання. І силует твоїх останніх слів губиться в…

3 тижні ago

“Небо життя…”

* * * Небо життя - то високо, то низько. І все ж, де і…

3 тижні ago

“В житті є такі ночі…”

*** В житті є такі ночі з довгими  безмовними коридорами безсоння, коли ти йдеш  протяжними…

1 місяць ago