“Люди ті самі речі…”
* * *
Люди ті самі речі.
Розкидані абияк.
Старіють, зношуються,
просто губляться.
Ось ще на одного
невпевненого менше
стало,
але з появою нового
все повторюється.
Кажуть, після нас,
з причини невідомої
багатьом, але факт,
залишається душа.
Так покинутий ліс
віддає
всі права на себе без
оглядки осінній погоді.
Уціліла пам’ять,
по складах
розбираючи манатки,
когось
за щось звинувачує,
і за вечерею всіх дивує
відсутністю мовлення.
Подивіться у вічко.
Я впевнений,
за вашим порогом
хтось стоїть.
Не сумуйте.
Ми всі тут
на пташиних правах.
