Я не знаю, до чого закликає поезія Мандельштама, але точно знаю, куди веде проза поета. Безумовно, в дитинство, і не просто в дитинство, а у світ яскравих, барвистих образів, ніби ти не читаєш, а крутиш калейдоскоп, і кожен новий рядок — інша мозаїка незабутньо-забутих потрясінь, які неможливо описати словами.
Найдивовижніше — його прозу неможливо переказати, так, ніби писав не Мандельштам, зодягнений у плоть, а янгол, якого і породила душа поета.
Тексти Мандельштама невловимі й недіткненні, в них немає часу, це не стрімка повноводна річка, а коловорот, вир, вибратися з якого на світ, на привілля неможливо, як неможливо плисти далі за течією життя і читати нові книжки.
Це острів, це зупинка в пустелі, це не перехід з Єгипту до Ерец-Ісраеля — це Синай.
* * * Так і хочеться сказати пам’яті: не так усе це було в дитинстві,…
* * * У кожної країни є свій час і своя місія, і в кожного…
Дмитро Дроздовський, редактор міжнародного літературного журналу «Всесвіт», поділився враженнями від нового п’ятимовного видання поеми Олександра…
* * * Одноразовий біль — це не про нас. Одноразовий біль — це випробування,…
* * * Чорнозем ночей. Глибокі шрами страждань борознять обличчя життя від краю до краю…