Я не знаю, до чого закликає поезія Мандельштама, але точно знаю, куди веде проза поета. Безумовно, в дитинство, і не просто в дитинство, а у світ яскравих, барвистих образів, ніби ти не читаєш, а крутиш калейдоскоп, і кожен новий рядок — інша мозаїка незабутньо-забутих потрясінь, які неможливо описати словами.
Найдивовижніше — його прозу неможливо переказати, так, ніби писав не Мандельштам, зодягнений у плоть, а янгол, якого і породила душа поета.
Тексти Мандельштама невловимі й недіткненні, в них немає часу, це не стрімка повноводна річка, а коловорот, вир, вибратися з якого на світ, на привілля неможливо, як неможливо плисти далі за течією життя і читати нові книжки.
Це острів, це зупинка в пустелі, це не перехід з Єгипту до Ерец-Ісраеля — це Синай.
* * * У світі, в якому ми живемо, зло значно переважає над добром. Як…
*** Хто пояснить мені, чому ми всі - живі і мертви - опинились під руїнами …
*** Однокімнатні ночі. Ось і стали ми змужнілими. Постаріли наші діти, і світанки посивіли. Наші…
* * * Смертельно-блідий місяць, відходить тінь кохання. І силует твоїх останніх слів губиться в…