Categories: Інтерв'ю

Поет Олександр Коротко: «Друзі жартували: І ти скаржишся, що тебе не друкують? Будь-яку газету відкрий, там — „Коротко про різне“».

Ольга Сметанська
 
У Києві автор презентував книгу афоризмів «Майбутнє повернулося в минуле».
Вірші відомого київського поета Олександра Коротка перекладені багатьма мовами світу: англійською, французькою, німецькою, польською, івритом, грецькою і, звісно ж, українською… На сцені їх блискуче читає Сергій Юрський. А пісні на слова Олександра Коротка є в репертуарі Олександра Малініна, Тамари Гвердцителі, Миколи Караченцова, Філіпа Кіркорова, Катерини Бужинської, Ірини Сказіної, Миколи Свидюка. Їх виконував Юрій Богатіков.
Нова книга Олександра Шимоновича «Майбутнє повернулося в минуле» незвичайна. Вона складається з афористичних мініатюр-одновіршів. Наприклад, «Ганявся за мухою, поки не пробачив», «Сподівався, а на що — не пам’ятав», «Встав на ноги і зліг», «Не з тими поговорив начистоту», «Шукав що треба де не треба», «У чверть на десяту час сів на шпагат»… А є й зовсім короткі: «Вступив у вже», «Вчасно запізнився».
 Напередодні презентації книги «ФАКТИ» поспілкувалися з її автором.
 
— Олександре Шимоновичу, прочитала вашу книгу «Майбутнє повернулося в минуле» на одному диханні. Парадоксальна назва…
— Вважаю, що все наше життя парадоксальне. Я не впевнений, що час рухається тільки з минулого в сьогодення і майбутнє. Мені здається, іноді це рух з майбутнього в сьогодення і минуле. Багато речей, які здавалися нам назавжди забутими, повертаються. Згадую дитинство. До шести років я жив у бабусі в Коростені. Як зараз, чую тріщання дров у печі, бачу нашого  кота, який зимовим вечором сідає біля моїх ніг і зігріває їх. Іноді мені здається, що все це сон, я прокинуся — і все повернеться на круги своя… Час зараз рухається з неймовірною швидкістю. Це багато хто помічає. І мої одновірші — відображення цієї динаміки. Кожен рядок у мене — роман. Умістити його в одне речення або словосполучення — філігранна робота. Афоризм — дуже складний жанр. Тут потрібно завжди потрапляти в десятку. З п’яти тисяч одновіршів, написаних мною за десять років, у книзі я представив читачеві дев’ятсот п’ятдесят.
 
— Як же народжуються афоризми?
— Афоризми, як і будь-який вид літературної творчості, має Б-жественну основу. Крім поетичного таланту, потрібно мати талант до праці. Натхнення? У нього не вірю. Я працюю щодня. Найпродуктивніший для мене час — з четвертої-п’ятої години ранку до восьми. Тиша і самотність — усе, що мені необхідно для творчості. Але, з іншого боку, наше життя — це зустрічі. А творчість — зустріч із Всевишнім. Це диво може статися, тільки коли прагнеш до нього, піднімаєшся духовно. Так мені здається…
 
— Ваші вірші читає Сергій Юрський. Як ви з ним познайомилися?

— Мені здається, що найкоротший шлях до мети — прямий. Я відправив кілька своїх текстів Сергію Юрському, і він включив їх до свого репертуару. Великий актор, великий майстер! Він і сам пише вірші й прозу. Спочатку мої вірші мав виконувати Михайло Козаков, але завадила його хвороба. Він приїхав до Києва і попросив, щоб йому показали музей Булгакова. Сів попереду в машині, я — позаду. Говорили про поезію і поетів. Коли згадали Бродського, Козаков близько години читав його вірші по пам’яті. Це незабутньо!
 
— Мені дуже сподобався ваш афоризм «Вчасно запізнився»… З вами таке траплялося?

— І не раз. Господь береже — десь тебе зупиняє, затримує, кудись не пускає. Адже кожен наш день, кожна мить перебування на Землі — це диво. Жити, творити, спілкуватися з людьми, осягати цей світ — усе це дива. Одне з них — те, що я став поетом. Закінчивши Одеський інститут народного господарства, змінюючи посади і професії, я чітко розумів, що поезія для мене є первинною. Я пишу із шести років! Були у творчості перерви. Але я завжди відчував себе поетом. Сьогодні у мене понад двадцять поетичних збірок.

***

Чернее черного чернила на черный лист ночей легло

чистописание чудес. Ты рядом в снах моих служила,

ты их сильней меня любила, не надо мной, над ними

ты черным вороном кружила, и ворожила, ворожила,

и заколдованной зимой снежинки таяли, как звезды,

и воздух был так невесом, и я не знал, что ты со мной,

что ночью поздней ты льешь отчаянные слезы, а я-то

думал, это сон.

 

Знаю, один з ваших співавторів відомий композитор Вячеслав Добринін.

— Так, з ним ми для Філіпа Кіркорова створили шлягер «Ех, дорога». Записували на студії «Мелодія». Кіркорову пісня дуже сподобалася. Я приходив до нього додому, знав його маму — дужа розумна  жінка з біблійними очима. Філіпу було тоді лише 25. А для Тамари Гвердцителі з київським композитором Інною Пушкар ми написали чотири пісні: «Я — таємниця», «Поранене небо», «Біла отара», «Люди — не святі»… У Тамарі Гвердцителі мене вражає скромність і незахищеність. До слова, її мама — одеситка. Олександр Малінін, якому я, як і Юрському, відіслав свої тексти, написав музику на мої вірші «Місячна соната». Цю пісню багато років тому він з успіхом виконав на «Блакитному вогнику». Я ніколи не писав слова на музику. Завжди відбувається тільки навпаки.

 

— Бувало, що вірші приходили вам уві сні?

 — І не раз. Раніше вранці їх записував по пам’яті. А зараз не ризикую — прокидаюся і одразу беру в руки олівець. Знаєте, поети завжди бачать більше за інших, відчувають гостріше.

 

— Творчість яких поетів ви любите?

— Мені подобаються Мандельштам, ранній Маяковський, Шевченко, Цвєтаєва, Леся Українка… Кожен з них — геній.

 

— У жанрі одновіршів, як мені бачиться, вам близькі Ігор Губерман, Володимир Вишневський, Михайло Жванецький… Але ви, здається, всіх обійшли у стислості: «Народився на капусті», «Животіти на яхті», «Чижик пижик ходив»… куди коротше?

— Дійсно, коротше нікуди.

 

— Не дивно — адже ваше прізвище Коротко.

— Бачите, як все склалося (усміхається). Друзі жартували: «І ти скаржишся, що тебе не друкують? Будь-яку газету відкрий, там — «Коротко про різне». Я своє прізвище підтвердив (сміється).

 

— Сергій Юрський сказав, що ви поет рідкісний, високої ноти. Андрій Вознесенський вас назвав новатором, імпресіоністом в поезії. А Павло Загребельний зазначав, що ваші вірші не для читання вголос, а для споглядання, що вони дозволяють жити не в дріб’язковій метушні повсякденності, а в тій величній самотності, де ми залишаємося людьми в найвищому значенні цього слова.

 — Усе це дивовижні люди. Вознесенський написав передмову до моєї іронічної поеми «Зорі назустріч», а Павло Архипович в театрі імені Франка відкривав «Поетичний вечір на двох», де ми з Беллою Ахмадуліною читали свої вірші. Ми часто зустрічалися у нього на дачі. Якось спілкувалися, пили горілочку, закушували картоплею з цибулею і оселедцем. Я сидів у його кабінеті в розкішному кріслі, подарованому йому Параджановим. І раптом, вказавши на одну з картин, що висіли на стіні, він сказав: «Це робота Івана Марчука. Я тобі дарую її». Я намагався заперечити, що такий дорогий подарунок не прийму. Але Павло Архипович наполіг на своєму. І зараз вона мені нагадує про ту нашу зустріч.

  

— Чула, що ви об’їздили пів світу. Яка країна і чим вас особливо вразила?

— Знаєте, я великий шанувальник живопису. Знаю столиці країн і міста за музеями. Можу сказати, в якому залі розміщено той чи інший шедевр. Мої улюблені художники — Пітер Брейгель і Дюрер. А ще я люблю класичну музику. Вона весь час мене супроводжує. Улюблений композитор — Ігор Стравінський. Йому я присвятив один зі своїх віршів, який завершується так: «І проростуть слова в свідомості моїй твоїм мовчанням»…

 

— Над чим зараз працюєте?

— Пишу новели і готую до видання збірник вибраних поезій. Ось один із нових віршів:

***

Под копирку черной ночи

необжитых страшных лет

дождь, небес разнорабочий,

шлет из прошлого привет.

 

И машинка у окна,

айсберг слов неукротимых,

пальцами дождя, одна,

бьет чечетку снов любимых.

 

Боль сочится по стеклу

пытками воспоминаний,

а в заброшенном углу

кукол слышатся стенанья.

 

Где, в какой стране зимы,

гнет осенний память гложет,

вырастают дни из тьмы

и становятся моложе.

 

Сподіваюся, що в недалекому майбутньому побачить світ і моя поема на біблійну тему «Йосип та Яков». А ще в планах — провести великий творчий вечір. Час зараз непростий, багато хто каже: не до поезії. Але знаєте, як подивитися. Згадайте початок минулого століття. Революція, громадянська війна… А які поети творили в той період! І зараз благодатний час для справжніх поетів, які не чекають від своїх віршів дивідендів. Пишуть ті, хто не може не писати. Все дуже просто. Поезія — духовна сфера, де не варто шукати вигоди.

 

— Який з афоризмів в новій книзі у вас улюблений?

— «Відмовився йти в останню путь» і «Скучив за «Ух, ти!». Моє життєве кредо — любити життя, радіти кожній його миті і, звісно ж, робити добро.
admin

Recent Posts

Післяслово штучного інтелекту до нового вірша Олександра Коротка

Післяслово штучного інтелекту до нового вірша Олександра Коротка Коли ми вперше звернулися до ChatGPT із…

6 днів ago

“Час став комом у горлі…”

*** Час став комом у горлі — вежею, хмарочосом, що зростає й проростає крізь непрожите…

6 днів ago

Технології читають між рядків: ChatGPT проаналізував новий вірш Олександра Коротка

Сучасні інструменти відкривають нові горизонти для діалогу з поезією. Ми вирішили поставити експеримент — і…

1 тиждень ago

“Пройшли поминальні дні…”

*** Пройшли поминальні дні травневих дощів — сльози земних, і прах загиблих на війні небожителів.…

1 тиждень ago