Всередині та зовні міжусобно. Закохане місто, як
Андріївська церква, що стримить у вічність, — летить і не відлітає.
Місто завжди вдома і завжди з нами. Столиці світу цинічні,
Київ — ні. Де душі зручно, там і улюблені місця.
Софійська площа, відчужені, кинуті напризволяще,
непристосовані до життя вулиці Подолу.
Якщо сонце світить зсередини, нелюбих місць немає і не може бути.
А містяни? Вільним духом дихають і ніяк не надихаються.
Якби не було Творця, ні перед ким би не схиляли голову.
Довірливі й насторожені, роз’ятрені та захоплені,
з вірою у душі. Пишатися треба історією, тим, що попри
все ми є і будемо. Місто не дозволить нас образити.
Ну як не соромитися наших шарахань і метань, але ми
такі, які є. Поки ми живі, життя відбувається. Кріпосне
право любити його ніхто не скасовував. Час всотує життя,
як губка, то й що? Робота — як втеча від лінощів, прекрасний
привід розслабитися і дійти висновку, що без неї ніяк:
«у поті лиця свого…»
* * * Непогода життя. У вуличній тисняві днів блукає вбивча пригода часу. А…
* * * Відроджуйтесь, люди, для любові земної і країни моєї. Повертайтесь люди. …
Сонце зими - ніжне й безпристрасне, відчужене від наших болів і страждань. Що з…
*** Казино війни. З-за спини, вдалині маячить горизонт, схожий на картини шаленого Далі. Дивись -…
* * * Сухотною була зима в останній рік війни. І день, схожий на…