Всередині та зовні міжусобно. Закохане місто, як
Андріївська церква, що стримить у вічність, — летить і не відлітає.
Місто завжди вдома і завжди з нами. Столиці світу цинічні,
Київ — ні. Де душі зручно, там і улюблені місця.
Софійська площа, відчужені, кинуті напризволяще,
непристосовані до життя вулиці Подолу.
Якщо сонце світить зсередини, нелюбих місць немає і не може бути.
А містяни? Вільним духом дихають і ніяк не надихаються.
Якби не було Творця, ні перед ким би не схиляли голову.
Довірливі й насторожені, роз’ятрені та захоплені,
з вірою у душі. Пишатися треба історією, тим, що попри
все ми є і будемо. Місто не дозволить нас образити.
Ну як не соромитися наших шарахань і метань, але ми
такі, які є. Поки ми живі, життя відбувається. Кріпосне
право любити його ніхто не скасовував. Час всотує життя,
як губка, то й що? Робота — як втеча від лінощів, прекрасний
привід розслабитися і дійти висновку, що без неї ніяк:
«у поті лиця свого…»
* * * Смертельно-блідий місяць, відходить тінь кохання. І силует твоїх останніх слів губиться в…
*** В житті є такі ночі з довгими безмовними коридорами безсоння, коли ти йдеш протяжними…
*** Зніміть з неба декорацію сонця над нашою війною. Розкрийте вени нічних сирен, тривогою виснажених.…
* * * Непогода життя. У вуличній тисняві днів блукає вбивча пригода часу. А…
* * * Відроджуйтесь, люди, для любові земної і країни моєї. Повертайтесь люди. …