Всередині та зовні міжусобно. Закохане місто, як
Андріївська церква, що стримить у вічність, — летить і не відлітає.
Місто завжди вдома і завжди з нами. Столиці світу цинічні,
Київ — ні. Де душі зручно, там і улюблені місця.
Софійська площа, відчужені, кинуті напризволяще,
непристосовані до життя вулиці Подолу.
Якщо сонце світить зсередини, нелюбих місць немає і не може бути.
А містяни? Вільним духом дихають і ніяк не надихаються.
Якби не було Творця, ні перед ким би не схиляли голову.
Довірливі й насторожені, роз’ятрені та захоплені,
з вірою у душі. Пишатися треба історією, тим, що попри
все ми є і будемо. Місто не дозволить нас образити.
Ну як не соромитися наших шарахань і метань, але ми
такі, які є. Поки ми живі, життя відбувається. Кріпосне
право любити його ніхто не скасовував. Час всотує життя,
як губка, то й що? Робота — як втеча від лінощів, прекрасний
привід розслабитися і дійти висновку, що без неї ніяк:
«у поті лиця свого…»
Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…
У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…